Категорія: О

1. Дія за значенням дієслова “оселити” — процес заселення, заснування поселення або місця для життя.

2. Населений пункт, місце, де осіли люди; поселення, селище.

3. (у біології) Сукупність особин одного виду, що постійно мешкають на певній обмеженій території.

1. Довга пряма чуб на голові, яку запорожські козаки голили, залишаючи лише одну пасму волосся на тім’ї, що символізувало козацьку гідність та вільний дух.

2. Застаріла назва рослини конюшини (Trifolium), зокрема конюшини лучної.

1. Місце, де осіли, поселилися люди; населений пункт (село, селище, місто тощо).

2. Місце постійного проживання, перебування людини, сім’ї, роду; житло, оселя.

3. Місце постійного перебування тварин, рослин, мікроорганізмів; середовище існування певного виду.

4. У палеонтології та археології — місце знаходження решток викопних організмів або слідів давнього перебування людини.

1. Власна назва села в Україні, зокрема села в Івано-Франківській області.

2. (заст.) Місце, де хтось оселився, поселення; осада.

1. Невеликий брусок з абразивного матеріалу (наприклад, кременистих сланців), призначений для точного загострення (доведення) леза ріжучих інструментів (бритви, ножа тощо) шляхом регулярного руху по ньому.

2. Рідкісна назва мінералу, природного абразиву — окремого виду дрібнозернистого кременистого сланцю, з якого традиційно виготовляли такі бруски.

Оселька — власна назва села в Україні, розташованого в Бучанському районі Київської області, на річці Здвиж.

Оселька — власна назва річки в Україні, правої притоки Здвижа, що протікає територією Київської області.

1. Мешканець, житель певної оселі, населеного пункту або місцевості; поселенець.

2. (заст.) Той, хто осів, оселився на якомусь місці, порівняно з тим, хто веде кочовий спосіб життя.

3. (у спеціальному контексті, наприклад, історичному) Особа, яка мала право або обов’язок жити на певному місці, часто пов’язана з кріпосним правом або панським двором.