drevosliv.com

Словник Української

Категорія: О

  • осліплення

    1. Медичний стан, що характеризується втратою зору або його різким погіршенням, часто тимчасовим, спричиненим пошкодженням очей, нервової системи або сильним впливом світла.

    2. Переносно — стан крайньої захопленості, зачарування або пристрасті, який позбавляє людину здатності реально оцінювати ситуацію, об’єкт почуттів або власні вчинки.

    3. У військовій справі — позбавлення противника можливості вести спостереження або користуватися засобами розвідки (наприклад, шляхом засліплення радарів, оптики).

  • осліплий

    1. Який втратив зір, перестав бачити; сліпий.

    2. Переносно: який втратив здатність правильно розуміти, оцінювати щось; обдурений, засліплений.

  • осліплюваний

    1. (пасивний дієприкметник від дієслова “осліплювати”) Такий, що піддається впливу яскравого світла, що заважає бачити, тимчасово позбавляється зору через надмірне освітлення.

    2. (переносне значення) Такий, що зазнає сильного психологічного або емоційного впливу, який заважає реально оцінювати ситуацію, розсудливо мислити; приголомшений, захоплений чимось до втрати критичного сприйняття.

  • осліплювання

    1. Дія за значенням дієслова “осліплювати” — позбавлення зору, здатності бачити.

    2. (переносне значення) Сильне враження від яскравого світла, що призводить до тимчасової втрати чіткого зору.

    3. (переносне значення) Приведення когось у стан захвату, подиву або збентеження, що заважає тверезо мислити чи оцінювати ситуацію.

  • ослуга

    1. (діал.) Те саме, що послуга — дія, вчинок, який робиться на користь, на благо когось; допомога, вигода.

    2. (діал.) Вдячність, подяка за послугу.

    3. (діал., заст.) Подарунок, гостинець як вияв уваги або вдячності.

  • ослухатися

    1. Не послухатися когось, не підкоритися чиємусь наказу, розпорядженню, проханню; порушити чиюсь волю.

    2. (застаріле) Уважно вислухати, прислухатися до чогось.

  • ослухуватися

    1. Не підкорятися, не слухатися когось, не виконувати чиїхось наказів, розпоряджень, порад.

    2. Рідко вживане значення: нехтувати, не дотримуватися чогось (наприклад, правил, законів).

  • ослушенець

    1. У давньоруській та українській історії — особа, яка порушила клятву вірності (присягу) своєму князю або державі, зрадник, перебіжчик.

    2. У церковній практиці — особа, яка не підкоряється церковній владі або порушує церковні правила; непокірник, той, хто чинить непослух.

  • ослушенство

    1. Власна назва села в Україні, що розташоване в Івано-Франківській області, Богородчанському районі; належить до Олієво-Королівської сільської громади.

  • ослушник

    1. Той, хто не слухається, не підкоряється наказам, розпорядженням; непослушна, норовлива людина.

    2. У церковній традиції: особа, яка проходить перший ступінь чернечого послуху, готовлячись до постригу; послушник.