Словник Української
1. Який стосується легітимації, тобто процесу надання законності, визнання правомірності чи легітимності чогось; що служить для підтвердження законності.
2. Який використовується для ідентифікації особи та підтвердження її прав або повноважень (наприклад, про легітимаційні документи).
1. Процес надання законності, визнання правомірності чи легітимності чого-небудь (наприклад, влади, режиму, інституції).
2. Документ, що посвідчує особу або підтверджує законність, правомірність певних дій, повноважень (наприклад, довіреність, мандат).
3. У політичній та соціальній теорії — визнання та добровільна підтримка суспільством існуючої влади, соціального порядку або інститутів, що ґрунтується на вірі в їхню справедливість та законність.
1. Процес надання законності, визнання правомірності або встановлення відповідності чого-небудь (влади, інституції, порядку, дій) існуючим правовим нормам, законам або суспільним усталенням.
2. У політичній та соціальній практиці — дії, спрямовані на досягнення визнання, підтримки та довіри з боку суспільства або міжнародної спільноти, що робить певний статус, інституцію або владу легітимною (законною та морально виправданою в очах людей).
3. У ширшому сенсі — процес або результат визнання чогось правомірним, авторитетним, істинним або соціально прийнятним.
Політична доктрина, що визнає законною лише спадкову монархію та заперечує право народу на усунення чи обрання правителів, зокрема після Великої французької революції.
Історична назва політичної течії у Франції XIX століття, прихильники якої підтримували династію Бурбонів і принцип спадкової монархії.
У ширшому сенсі — принципова прихильність законній, визнаній владі та дотримання правових норм у політичній діяльності.
1. Який набув законності, визнання згідно з чинними нормами, правилами або суспільними уявленнями; той, що має легальний статус або авторитет.
2. Який отримав офіційне підтвердження або санкцію від уповноваженої інстанції (наприклад, влади, установи).
3. (У політичній та соціальній сфері) Який визнається законною, правомочною владою або інституцією, що має повноваження на підставі закону або народної волі.
Надати чомусь законності, визнання, правомірності; підтвердити або встановити законний статус, авторитет чи відповідність нормам.
У політичному та соціальному контексті — визнати владу, інституцію, процедуру або право на підставі відповідності прийнятим нормам, законам або суспільним уявленням про справедливість.
1. Набувати законності, визнання відповідно до чинних законів, правових норм або суспільних уявлень; ставати легітимним.
2. Отримувати підтвердження своїх повноважень, правомірності існування чи дій через формальну процедуру, голосування або суспільну згоду.
3. (У політиці, соціології) Набувати суспільної підтримки та визнання, що ґрунтується на довірі та відповідності очікуванням більшості.
1. Прибічник легітимізму — політичної теорії, що визнає історичне право династій на верховну владу та обстоює законність монархічного правління, особливо після Великої французької революції.
2. Представник або послідовник династичної гілки, яка вважається законною (легітимною) у протиставленні до узурпаторів чи інших претендентів на престол.
1. Який не має достатньої ваги, недостатньо важкий; легкий, невагомий (зазвичай у порівнянні з чимсь або за очікуваннями).
2. Перен. Несерйозний, неглибокий, поверхневий у мисленні, вчинках або ставленні до чогось; легкодухий.
Властивість за значенням прикметника “легковажний”; несерйозність, недбайливість у ставленні до чого-небудь, поверхневе сприйняття життя або обов’язків.
Необдуманий, безвідповідальний вчинок, поведінка або висловлювання, що свідчать про таку властивість.