Який має дещо хриплий, нечистий, сиплий звук (про голос, спів тощо).
Категорія: Х
-
хрипкуватість
Властивість або стан за значенням прикметника “хрипкуватий“; наявність у голосі або звуку легкого хрипіння, сиплості, нечистоти тембру.
-
хрипкувато
1. З невеликою хрипотою, з легким присвистом у голосі або диханні.
2. Звучить дещо різко, різко-дзижчасто, з невеликим хрипким відтінком (про звучання музичних інструментів, предметів тощо).
-
хрипливість
Хрипливість — якість або стан того, що хрипке; наявність хрипкого звучання в голосі, диханні тощо.
-
хрипливо
1. Прислівник до слова “хрипливий“; таким чином, що характеризується низьким, глухим, нетривалим і сичачим звуком, утвореним через неповне змикання голосових зв’язок або перешкоди в дихальних шляхах.
2. З хрипотою в голосі, із присвистом або сичанням, що виникає через захворювання, втому, сильне збудження тощо.
-
хриплий
1. Про голос або звуки, що видаються горлом: глухий, сипкий, з хрипотою, який утворюється при неповному змиканні голосових зв’язок або через перешкоди в дихальних шляхах.
2. Про людину, тварину: такий, що має хриплий голос.
3. Перен. Про звуки, що видаються неживими предметами: глухий, сипкий, схожий на хрипіння.
-
хриплість
Хриплість — якість звуку, що характеризується низьким, глухим, нетривалим тембром, часто з додаванням шорсткості або сипкості, яка виникає через неповне закриття або нерівномірність коливання голосових зв’язок.
Хриплість — стан, коли голос набуває таких характеристик; наявність хрипкого звучання в голосі чи звуку.
-
хрипло
1. (про звуки, голос) Видавати низькі, глухі, сипкі звуки, часто через захворювання, втому або сильне хвилювання.
2. (переносно) Говорити щось із напругою, пристрастю або злістю, зриваючи голос.
-
хриплуватий
1. Який має хрипоту, нездоровий, сиплий, нечистий (про голос, звук).
2. Який видає хрипкі, сиплі звуки (про предмети, явища).