Словник Української
1. (розм.) Падати, ударятися з характерним звуком «хлоп»; робити щось із сильним гуркотом або стуком.
2. (перен., розм.) Швидко та різко переходити в якийсь стан, часто негативний (наприклад, захворіти, збанкрутувати).
3. (діал.) Сильно бити, ляскати когось; також швидко та енергійно щось робити.
1. Різко, з силою ударити когось або щось, зазвичай долонею або пласким предметом, спричиняючи різкий звук удару.
2. Швидко та різко закрити або відкрити щось (двері, вікно, книгу), супроводжуючи це гучним звуком.
3. Розмови. Випити щось алкогольне швидко, одним ковтком.
4. Розмови. Різко, несподівано сказати або зробити щось, часто зі злістю або імпульсивно.
5. Видати різкий, гучний звук, подібний до удару (про предмети або явища).
1. Різко, з силою вдаритися об щось, з гуркотом упасти на щось тверде.
2. Розм. Швидко, різко сісти або лягти (часто з відтінком необережності або втоми).
3. Перен., розм. Зазнати невдачі, провалитися у справі, потерпіти фіаско.
1. Історичний стан, соціальна верства кріпацького та післякріпацького сільського населення на українських землях у складі Речі Посполитої та інших держав; селянство.
2. Сукупність людей, які належать до цього стану; селяни як соціальна група.
3. Перен. Про людей, які відрізняються простотою, невитонченістю у поведінці або смаках (зазвичай із відтінком зневаги).
1. Належний хлопам (селянам), властивий їм; селянський.
2. Притаманний хлопові (чоловікові, парубкові); чоловічий.
3. Простий, невибагливий, грубуватий (про їжу, одяг тощо).
Хлоп’яга — те саме, що хлоп’я, дитина чоловічої статі, хлопчик (зазвичай у розмовному мовленні з відтінком пестощів, співчуття або жартівливості).
Хлоп’як — власна назва, що походить від українського слова “хлоп’я” (дитина, хлопчик). Історично — прізвисько, а згодом прізвище, яке отримав засновник козацько-старшинського, а згодом дворянського роду Хлоп’яків (Хлоп’яків-Куликовських) на Чернігівщині, нащадків шляхтича Семена Хлоп’яка (поч. XVII ст.).
Хлоп’як — власна назва, що вживається як топонім: село Хлоп’як (Хлоп’яки) існувало в Чернігівській області; також історична назва сучасного села Дібрівка у Корюківському районі Чернігівської області, яке виникло на землях роду Хлоп’яків.
1. Зменшувально-пестливе від “хлопець” — малий хлопчик, дитина чоловічої статі.
2. (переносно, розмовне) Про молодого, недосвідченого чоловіка, часто з відтінком зневаги або іронії.
Хлоп’яточко — зменшувально-пестливе від іменника “хлоп’я”, що вживається для позначення маленького хлопчика або юнака, часто з відтінком ласки, співчуття або захоплення.
Хлоп’яточко — у літературі та фольклорі: образне, поетичне найменування молодої, нерозвиненої, крихкої істоти або явища (наприклад, про паросток, молодий місяць тощо).