Значення
-
Фізіологічний стан відпочинку живих істот, що характеризується значною обмеженістю рухів, зниженням реакції на зовнішні подразники та специфічною активністю мозку, необхідний для відновлення сил організму.
-
Те, що сниться, видіння, що виникає у людини або тварини під час такого стану; мрія.
-
Переносно: стан спокою, нерухомості, заціпеніння (про природу, місто тощо).
-
Переносно: стан повної бездіяльності, безтурботності, нехтування чим-небудь.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. сон, р. сона, д. сонові, з. сон, о. соном, м. соні, к. соне
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘сон’ походить від праслов’янського *sъnъ, яке, своєю чергою, пов’язане з дієсловом *sъpati (спати). Це слово має спільне походження з литовським sapnas, латиським sapnis, давньоіндійським svápnah, грецьким ὕπνος та латинським somnus, що означають ‘сон’. У слов’янських мовах це слово збереглося майже в однаковій формі: російською, білоруською та болгарською — ‘сън’, польською, чеською та словацькою — ‘sen’, верхньолужицькою — ‘són’, нижньолужицькою — ‘soń’, сербохорватською — ‘сан’, словенською — ‘sen’, а в старослов’янській — ‘сънь’. Таким чином, слово ‘сон’ є спільнослов’янським і має давнє індоєвропейське коріння.