Словник Української Мови
Буква
1. Здатність людини мислити, логічно пізнавати дійсність, узагальнювати результати пізнання, розуміти закономірності розвитку природи та суспільства; інтелект, мислення.
2. Здатність розумно, розсудливо мислити і діяти; здоровий глузд, розсудливість.
3. Сукупність поглядів, ідей, світогляд певної особистості, соціальної групи або історичної епохи.
4. У давній філософії та поетичній мові — духовний початок, протиставлений матерії; дух, душа.
Приклад 1:
Ніч брову зламає сиву, а те, що звуть мистецтвом, творять шал і розум. Не клич, не клич небачно імені натхнення, бо ось воно, як вітер, що звільнився з неба і втік за межі простору у струм заземний.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
Скільки в людині енергії, і чому на кожному щаблі свідомости ця безлика енерґія, яка могла б так само бути й добром, від найменшого подуву заряджується чавуннозубим злом, руйнуючи все навколо себе і себе саму, спалахнуло в Федорі, коли він уже з віддалі глянув, як дівуля разом з мовчазним білявим хлопцем, дуже подібним до неї (зрештою, як тепер Федір роздивився, інші п’ятеро теж виглядали близнюками, ніби спільне фанатичне переконання єдиним ляпасом увібгало їх назад у вид, вимаґлювавши виборені від амеби до людини індивідуальні риси) визбирували в чотири руки розкидане майно (решта, — переважно довготелесі, з задовгими руками члени групи, — не сіпалася допомагати, зайнята податливішими перехожими й гучномовцями), посилаючи в той бік, де щез Федір, від ненависти фіялковий погляд, аж йому стало її шкода, не розумом (розум зневажливо ствердив: і чого воно так юшиться? Чи я його скривдив, забрав йому місце під сонцем?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
світ бачив і далеко розумніших, і чому конче розум, за яким часто криється тупеньке, обмежене зло, виряджене в шати розуму, мав виповнювати людину отрутою, що її Ольга, як на Ковжуна, продукувала зайвий надмір, що й робило її нестерпно кусючою, — й бездушною креатурою, яка занехаяла власного сина за громадськими справами, — а за цими громадськими справами, де Ольга чимало й доброго зробила, може, саме завдяки її зубатості й бездушності, і тут Ковжун віддавав Токмині належне, зрештою, хіба він сам не уділив значну частку свого життя цим самим громадським справам, хоча він ніколи не пхався в політику, тільки ж одне — пхатися, а друге — склавши руки, бездіяльно дивитися загіпнотизованим кріликом, як на очах у найлюдожерніший спосіб зводять з лиця землі власну націю, — однак чи за цими громадськими справами, особливо у випадку Ольги, — бож чи не тягнеться людина потемки до того, що їй закладене в серці? — не ховалася, бува, черствість надто владолюбної тиранічної душі?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”