Значення
-
Здібність людини мислити, розуміти, аналізувати та робити логічні висновки; розум, інтелект.
-
(у філософії) Вища пізнавальна здатність людини, що відрізняється від чуттєвого сприйняття та розуму; здатність до інтелектуального пізнання сутності речей.
-
(заст.) Розсудливість, здоровий глузд; здатність правильно оцінювати життєві обставини.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. ум, р. ума, д. умові, з. ум, о. умом, м. умі, к. уме
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘ум’ в українській мові з’являється у 1674 році. Воно походить від праслов’янського *umъ, що означає ‘розум, здатність мислити’. Це слово споріднене з такими індоєвропейськими формами, як литовське ‘aušti’ (розуміти) та латинське ‘mens’ (розум). В українській мові ‘ум’ позначає здатність людини мислити, розуміти, пізнавати.