ІНТЕЛЕ́КТ, -у, чол.
1. Здатність людини до мислення, раціонального пізнання дійсності, на відміну від емоційних, вольових, інтуїтивних та інших психічних процесів; розум, розумові здібності. Високий рівень інтелекту.
2. У психології та філософії — сукупність пізнавальних здібностей людини (відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, мислення), що забезпечують успішне пристосування до нових ситуацій і розв’язання проблем.
3. У науково-технічній сфері — здатність обчислювальних систем, машин або програм до виконання функцій, які традиційно вважаються прерогативою людського розуму (навчання, логічний аналіз, розпізнавання образів тощо); штучний інтелект.