робітник

1. Особа, яка займається фізичною працею на виробництві, у промисловості, будівництві, сільському господарстві тощо, наймаючи свою працю за заробітну плату.

2. Той, хто працює у певній галузі, виконує певну роботу (часто у складних словосполученнях, що уточнюють спеціалізацію, напр.: робітник заводу, робітник друкарні, сільськогосподарський робітник).

3. (у широкому значенні) Працівник, людина, що працює; той, хто виконує якусь роботу.

4. (переносно) Той, хто наполегливо та сумлінно працює для досягнення певної мети, ідейний послідовник чи активний учасник якоїсь справи.

Приклади вживання

Приклад 1:
Перед лицем воєнної загрози тішить себе тим, що «проти Радянської країни не піде жоден робітник» (1932). Виставку народного господарства у повоєнному Чернігові сприймає як «гімн колгоспному ладові».
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
закритому магазині («nur fuer…») на талони, що йому їх передав саме для мене якийсь заїзний з Волині робітник освіти — він мене знає як письменника і, довідавшись оце про мій стан, віддав для мене свої командировочні талони. Передав мені також вітання, найкращі побажання, але прізвище своє просив не називати.
— Невідомий автор, “059 Liubchenko Agatangel”

Частина мови: іменник (однина) |