Спеціалізований медичний термін, що позначає основний, фоновий наркоз, який створює стан загального знеболення та пригнічення свідомості, на тлі якого можуть проводитися додаткові анестезіологічні втручання (наприклад, місцева або регіонарна анестезія) для досягнення повного хірургічного наркозу.

1. (мат.) Сукупність лінійно незалежних векторів у векторному просторі, через які можна лінійно виразити будь-який вектор цього простору; основа.

2. (екон.) Сукупність товарів, продуктів або послуг, обрані для порівняння їх цін у різні періоди при розрахунку індексів; основа для розрахунків.

3. (геод.) Вимірна лінія на місцевості, що слугує основою для побудови геодезичної мережі або трикутників при топографічних зйомках.

4. (перен., книжн.) Основа, фундамент, опора чогось; те, на чому щось ґрунтується, тримається.

Базиптеригій — у зоології: кісткова пластинка, що розташована в основі грудних плавців у деяких риб (наприклад, у осетрових) і служить для прикріплення плавцевих променів.

Базиподій — у палеонтології: нижня частина стовпчика (стовпчика-основи) у викопних морських лілій (криноїдей), що безпосередньо кріпиться до субстрату або слугує їх опорою.

Базиподит — у палеонтології: масивна кісткова пластина, що є основою (базальним елементом) променевих кісток плавника у кистеперих риб та деяких інших викопних хребетних.

Базиподит — у геології та мінералогії: рідкісний мінерал, водний фосфат кальцію та магнію, який зустрічається у вигляді дрібних кристалів або кірок.

1. Архітектурна характеристика споруди, що відповідає типу базиліки — прямокутної будівлі з непарною кількістю нефів (зазвичай трьома або п’ятьма), де центральний неф вищий за бічні та освітлюється через вікна верхнього ярусу.

2. Статус християнського храму, якому надано почесний титул “базиліка” (мала або велика) рішенням Папи Римського за особливу історичну, архітектурну чи духовну цінність.

1. Прямокутна споруда в давньоримській архітектурі, розділена всередині рядами колон на три або п’ять частин (нефів), що використовувалася для судових засідань та торгових угод.

2. Тип християнського храму, що успадкував основні риси давньоримської базиліки: прямокутну форму, поздовжню вісь, багатонефну структуру з високим центральним нефом, освітленим через вікна верхнього ярусу, та плоским дерев’яним перекриттям.

3. Велика, значна за розміром або історичною цінністю католицька церква, якій папа римський надав особливий статус (папська базиліка), що надає їй певні привілеї (наприклад, Велика базиліка Святого Петра у Ватикані).

4. Назва деяких православних храмів, збудованих за архітектурним типом базиліки або маючих особливе значення.

5. Рід однорічних або багаторічних ароматичних трав’янистих рослин родини глухокропивових (Lamiaceae), до якого належать такі прянощі, як базилік звичайний (Ocimum basilicum).

1. Ароматична однорічна трав’яниста рослина родини глухокропивових з пахучим листям зеленого або фіолетового кольору, що використовується як прянощі та в медицині; окім.

2. Тип давньоримської та ранньохристиянської будівлі — прямокутна споруда з непарною кількістю нефів, розділених колонадами, а також храм, збудований за таким планом.

1. Член католицького чернечого ордену святого Василія Великого, що діє переважно в Україні та країнах Східної Європи і використовує візантійський обряд.

2. У широкому історичному контексті — монах чинів святого Василія (базиліян), особливо стосовно представників цього ордену на українських землях у період після Берестейської унії 1596 року.

1. Члени католицького чернечого ордену східного обряду, заснованого в XVI столітті на основі православних монастирів Речі Посполитої після Берестейської унії 1596 року; орден існував до XIX століття, відіграв важливу роль в освіті та культурі українських земель.

2. Представники сучасних монаших конгрегацій у Католицькій Церкві, що носять ім’я святого Василія Великого (Basilian) та діють за різними уставами, зокрема серед українських греко-католиків (наприклад, Чину святого Василія Великого).