Словник Української Мови
1. Який стосується екстракції (вилучення, видобування) речовин із сировини, отримуваний шляхом витягування.
2. У геології та гірничій справі — пов’язаний з видобуванням корисних копалин, належний до екстрактивної промисловості.
3. У політичній економії — такий, що заснований на вилученні (екстракції) природних ресурсів без їхньої значної переробки, часто з негативними соціально-екологічними наслідками (про інститути, держави, економіки).
1. (техн.) Робітник, який займається викачуванням рідини (наприклад, води) з шахт, копалень або інших підземних виробок за допомогою насосів.
2. (заст.) Той, хто викачує, вичерпує щось; також може означати пристрій для викачування.
1. Дія за значенням дієслова “викарбовувати” — створення зображення, напису або рельєфу на твердій поверхні шляхом видалення матеріалу (різьбленням, гравіюванням, травленням).
2. Результат такої дії — виконаний карбуванням малюнок, напис або відбиток.
3. (переносно) Глибоке, чітке закріплення в пам’яті, свідомості; вироблення певних рис, навичок.
Який створює гамір, шум, галас; галасливий, шумливий.
1. Концентрована речовина, отримана шляхом вилучення (екстрагування) діючих сполук із рослинної, тваринної або іншої сировини за допомогою розчинника з подальшим його видаленням.
2. Концентрований витяг із фруктів, ягід або харчових продуктів, що використовується як ароматизатор або смакова добавка.
3. Стисле, сконцентроване викладення основної суті якогось тексту, документу або вчення; короткий витяг.
1. Дія за значенням дієслова “виканючувати” — набуття чогось шляхом блага́ння, улесливих прохань або принизливих дій; випро́хування.
2. (У переносному значенні) Одержання бажаного в результаті нав’язливості, наздога́ння або невідступних клопотань.
1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.
2. (рідко, заст.) Дія за значенням дієслова “викати” — вимова звука [в] замість [у] на початку слова або складу (наприклад, “вокзал” замість “уокзал”, “вулиця” замість “улиця”), що є однією з характерних фонетичних ознак північних говорів української мови.
1. Який створює гамір, шумний, галасливий (про людину, тварину або явище).
2. Який супроводжується гамором, шумом, галасом (про місце, подію, процес).
1. (в анатомії та медицині) Розташований або відбувається поза порожниною черепа; позачерепний.
2. (в нейрофізіології) Стосується джерел електричної активності мозку, що розташовані поза черепною коробкою (наприклад, в очах, м’язах).
1. Розмовне позначення жінки або дівчини, яка схильна виказувати, звинувачувати, доносити на когось, розповідати про чиїсь провини, часто з метою нашкодити або виставити себе в кращому світлі; ябеда, наклепниця.
2. У спеціальному контексті (наприклад, в освіті або вихованні) — жінка, яка повідомляє про порушення правил, недоліки чи негативні вчинки інших, часто вважаючи це своїм обов’язком; донощиця, фискалка.