Словник Української Мови
1. (істор.) У Стародавній Греції та Стародавньому Римі — торговельне місто, порт або великий торговий пункт, що мав особливе значення для міжнародної торгівлі, часто зі статусом вільних митних зон.
2. (перен., книжн.) Великий центр торгівлі, місто, що відіграє провідну роль у торговельних зв’язках певного регіону або світу.
1. Пов’язаний із геліоширотою, тобто широтою на Сонці; що характеризує положення або розподіл об’єктів чи явищ залежно від відстані від сонячного екватора.
2. У сонячній фізиці та геліофізиці — що описує залежність сонячної активності, розташування активних областей (наприклад, сонячних плям) від широти на диску Сонця, яка змінюється протягом 11-річного циклу.
1. Рідкісне діалектне позначення сина вуя (брата матері), тобто двоюрідного брата по материнській лінії.
2. У західних регіонах України — син вуя, а також узагальнена назва родичів з боку вуя (брата матері).
1. Власна назва української народної пісні, яка є однією з найвідоміших у фольклорному циклі про козака-втікача (невільника) та його кохану; за сюжетом героїня (Вуйна) отримує від свого милого листа з чужини із звісткою про його шлюб із іншою жінкою.
2. Уживається як загальне позначення жанру народних пісень-баллад про кохання та розлуку, що починаються характерним звертанням «Ой, вуйно, вуйно!» або містять це слово як постійний епітет героїні.
1. (у архітектурі) Центральна частина підлоги в давньоримському будинку, розташована між атрієм і перистилем, часто прикрашена мозаїкою.
2. (у ботаніці) Частина квітки деяких рослин, зокрема злаків, розширена основа зав’язі, що несе пелюстки, тичинки та чашолистки.
3. (у зоології) Додаткова, часто листоподібна лопать на кінцівках (лапках) комах, наприклад, у двокрилих.
геліоширота — координата в системі геліографічних широт, що визначає кутову відстань точки на поверхні Сонця від сонячного екватора; аналогічна географічній широті на Землі.
1. Брат матері, дядько з материного боку.
2. Звертання до старшого чоловіка, що вказує на повагу або близькі стосунки (частіше у сільській місцевості).
3. У гуцульському фольклорі — міфічний дух, покровитель родинних зв’язків та домашнього вогнища, який часто зображався у вигляді бородатого чоловіка.
Емподій — власна назва давньоримського роду (gens Ampudia), представники якого відомі з історичних джерел.
Емподій — власне ім’я (номен або когномен) окремих осіб у Стародавньому Римі, наприклад, Публій Емподій.
1. Розмовне звертання або назва брата матері, дядька по материнській лінії; те саме, що вуйко.
2. У народній творчості (зокрема в колядках) — поширена назва для дядька (родича або знайомого) як персонажа; також може вживатися як звертання до дорослого чоловіка.
1. Пов’язаний із геліоцентризмом — системою уявлень, в якій Сонце вважається центральним небесним тілом, навколо якого обертаються планети, зокрема Земля.
2. У фізиці та астрономії: такий, що має центр у Сонці або відноситься до Сонця як до центра; розташований або розрахований відносно Сонця як центральної точки (напр., геліоцентрична орбіта, геліоцентричні координати).