вуй

Приклад 1:
Не ди­вуй же, Га­лю, що ми своє од­би­ра­ли си­лою… – Не на­га­дуй, не на­га­дуй… Хрис­том-бо­гом мо­лю, не на­га­дуй мені про те.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Я б то­бi, Ри­го­ро­ви­чу, ху­ка усу­чи­ла, та не­хай ли­шень опiс­ля; те­пер ти ме­нi прис­лу­го­вуй, а як з’їм гас­пидсько­го Забрьоху, то­дi прий­мусь i за те­бе, су­чий Пiст­ря­че! Хо­ро­ше, що от­се ти ме­нi роз­ка­зав про Забрьоху та про Оле­ну: ось я йо­го оже­ню… дос­та­неться i то­бi, що ме­не так за­на­пас­ти­ли, що i сiс­ти не мо­жу, i згну­ща­лись на­до мною, що при па­руб­ках пор­ва­ли на ме­нi i плах­ту, i со­роч­ку, i па­зу­ху ро­зiр­ва­ли, i очi­пок зби­ли, що я во­ло­сом ос­вi­ти­ла, та би­ли ме­не… о, та й би­ли ж ме­не!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”