Словник Української Мови
Буква
1. Власна назва української народної пісні, яка є однією з найвідоміших у фольклорному циклі про козака-втікача (невільника) та його кохану; за сюжетом героїня (Вуйна) отримує від свого милого листа з чужини із звісткою про його шлюб із іншою жінкою.
2. Уживається як загальне позначення жанру народних пісень-баллад про кохання та розлуку, що починаються характерним звертанням «Ой, вуйно, вуйно!» або містять це слово як постійний епітет героїні.
Приклад 1:
Вуйна — дядина, тітка, сестра матері. Вушивці — вошиві («ото вушивці, ото жебраки, ото худоба панцька»).
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Нечасті відвідувачі — любителі старовини або підпилі польські туристи — гримають у двері, просяться досередини (бо сьогодні не вихідний і музей мав би бути відчинений), а Васильовська виглядає з-за фіранки, як наляканий привид, як музейний експонат XVI століття і киває головою, що, мовляв, сьогодні Історія недоступна, в неї депресія, а я всього лиш Васильовська, в якої троє рудих доньок і безсмертна вуйна. Малі Васильовські не мають що їсти, ходять в яскравих кольорових сукенках, подарованих їм мешканцями села, в бантиках, але без трусів.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”