Словник Української Мови
1. (філософія) Пов’язаний з пізнанням, знанням або теорією пізнання; що стосується умов, засобів, меж та обґрунтованості людського знання.
2. (лінгвістика) Пов’язаний з модальністю, що виражає ступінь достовірності знання мовця про висловлювану подію або факт (наприклад, “він, мабуть, спить”).
Галузь психології, що вивчає особливості психіки, психічних процесів та поведінки людей похилого та старечого віку, а також психологічні аспекти старіння.
1. Стосовний до села В’язневе, пов’язаний з ним або з його жителями.
2. Стосовний до села В’язнівка, пов’язаний з ним або з його жителями.
1. Застрявати, загрузнути в чомусь в’язкому, липкому (у багні, глибокому снігу тощо).
2. Перен. Затримуватися, затягуватися, дуже повільними темпами просуватися (про процес, справу).
3. Розм. Заплутуватися, блукати в думках, не мати змоги швидко зорієнтуватися.
1. У філософії, зокрема в працях Мішеля Фуко, — історично змінна, несвідома структура мислення, система знань, уявлень і концепцій, що визначає умови можливості будь-якого знання в певну епоху, формуючи основу для наукових дискурсів, теорій і практик.
2. У ширшому, загальновживаному сенсі — фундаментальна основа знання, сукупність принципів, методів і критеріїв, що характеризують наукове пізнання в конкретний історичний період.
геронтоморфоз — у біології та антропології: поява у особини ознак старості (сивіння, зморшки, зміни в опорно-руховому апараті тощо) на ранніх етапах індивідуального розвитку, що є ознакою акселерації.
геронтоморфоз — у медицині: передчасне старіння організму або окремих його систем, що може бути наслідком захворювань (наприклад, прогерії) або патологічних станів.
1. Застрявати, загрузнути в чомусь в’язкому, липкому, сипучому (у болоті, глибокому снігу, грязюці тощо).
2. Затримуватися, зупинятися через перешкоди, утруднення; не мати змоги рухатися далі або розвиватися.
3. Потрапляти у складне, безвихідне становище; опинятися в неприємностях.
4. Про погляд, зір: зупинятися, фіксуватися на комусь або чомусь.
1. Стосунний до в’язниці, властивий їй; призначений для в’язниці або ув’язнених.
2. Який перебуває у в’язниці, відбуває покарання у в’язниці; тюремний.
Епістація — у генетиці: тип взаємодії неалельних генів, при якому один ген (епістатичний) пригнічує або маскує прояв іншого гена (гіпостатичного), розташованого в іншому локусі.
Епістація — у логіці та філософії: поняття, що позначає пріоритет, перевагу або вищість у становищі, аргументі або статусі.