Словник Української Мови
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “дворянин”, що вказує на молодого, недосвідченого або незнатного дворянина, часто з відтінком зневаги або іронії.
2. Власна назва (прізвисько) українського козацького ватажка Івана Богуна, який був шляхетського (дворянського) походження.
1. Тривалою дією вогню, сонця або іншого джерела тепла нагрівати щось до високої температури, прогрівати наскрізь.
2. Викликати відчуття тепла, зігрівати (про сонце, погоду тощо).
3. Розмовне. Лежачи, сидячи на сонці або біля джерела тепла, грітися, відпочивати, насолоджуючись теплом.
1. Привілейований стан у феодальному суспільстві, що формувався переважно з великих землевласників і осіб, які несли військову або державну службу; сукупність осіб, які належали до цього стану.
2. Зібрання, спільнота дворян певної території, країни або історичного періоду (наприклад, російське дворянство, українське козацьке дворянство).
3. Перен. Шляхетність, благородство вчинків, поведінки або думок (заст., книжн.).
1. Прикметник до слова “вигріб”, що стосується вигребу, призначений для нього або знаходиться в ньому (наприклад, вигрібна яма).
2. У складі власної назви: “Вигрібний” — прізвище українського походження.
1. Зменшувально-пестлива форма від слова “дворянка” — дівчина або молода жінка дворянського походження.
2. (переносно) Дівчина або жінка з аристократичною, витонченою зовнішністю та манерами, що нагадують представницю дворянства.
1. Вибиратися, вилазити звідкись, долаючи перешкоди або докладаючи зусиль (часто з труднощами).
2. Перен. Вибиратися зі скрутного становища, важких обставин, долаючи труднощі.
3. Розм. Вставати з ліжка після сну (часто з відтінком ліні, небажання).
1. Жінка, яка належить до дворянського стану; представниця дворянства.
2. (заст.) Дружина дворянина.
1. Дістати, вийняти щось, розгрібаючи, розсовуючи вбік (сипкі матеріали, сніг тощо).
2. Очищати, звільняти від чогось, розгрібаючи (наприклад, вигрібати бур’ян з грядки).
3. Перен., розм. Забирати, присвоювати собі все до останку, повністю спустошувати.
4. Розм. Сильно бити, лупцювати когось.
1. (розм.) З великим шумом, гуркотом виїжджати, вирушати звідкись або проїжджати повз щось.
2. (перен., розм.) Різко, шумно та несподівано покинути якесь місце або компанію.
1. Представник привілейованого стану в феодальному суспільстві, що володів землею та мав особливі права, зокрема передавати їх у спадок; особа, що належала до дворянства.
2. У Російській імперії — особа, що належала до вищого привілейованого стану, звання якого було спадковим або надавалось за службу монарху.
3. Перен., заст. Шляхетна, благородна, чесна людина, яка дотримується високих моральних принципів.