1. (географія) широка та полога долина, часто зі слабким похилом і без чітко вираженого водотоку; лощина.

2. (поетичне, застаріле) долина, низина.

3. (переносне значення, поетичне) життєвий шлях, доля, природа.

1. Той, хто докоряє, осуджує когось; обвинувач, критик.

2. Застаріла назва для літературного або публіцистичного твору сатиричного, обвинувального характеру; памфлет, сатира.

Властивість за значенням докірливий; схильність до докорів, зауважень, осудження.

1. Слова, висловлювання, якими дорікають, осуджують когось, винувачать у чомусь; закид, осуда.

2. Почуття, переживання докору сумління; каяття, розкаяння.

3. Заст. Те саме, що докоріння (у 1 знач.).

1. (у граматиці) Закінчення, фінальна частина слова, що змінюється при відмінюванні або дієвідмінюванні; суфікс флексійного типу.

2. (переносно) Завершення, кінець якого-небудь процесу, дії або стану.

1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Калуському районі.

2. (діал., рідк.) Завершення, закінчення якоїсь справи, процесу або дії; доведення чогось до кінцевого результату.

Докімасія — у Стародавній Греції, зокрема в Афінах, офіційна перевірка громадянських прав та моральних якостей кандидата на державну посаду або на вступ до громадського органу.

Докімасія — процедура огляду новонароджених дітей у Стародавній Спарті, за якої немічних або хворих немовлят скидали зі скелі Тайгет.

1. Докшит — власна назва міста в Мінській області Білорусі, адміністративного центру Докшицького району Вітебської області, розташованого на річці Березина.

2. Докшит — власна назва однойменного аеродрому, розташованого поблизу міста Докшит у Білорусі.

Властивість за значенням прикметника “докучний”; настирливість, нав’язливість, що викликає роздратування.

Докучна, набридлива річ, явище або дія; обтяжливі клопоти, турботи.

Властивість за значенням докучливий; нав’язливість, надокучливість.

Докучлива, набридлива річ, дія або явище; докучливість як прояв чогось.