1. Власна назва села в Україні, зокрема в Івано-Франківській та Львівській областях.
2. (заст., діал.) Те саме, що білі́ння — процес вибілювання (полотна, тканин); також місце, де вибілюють полотно.
Словник Української Мови
1. Власна назва села в Україні, зокрема в Івано-Франківській та Львівській областях.
2. (заст., діал.) Те саме, що білі́ння — процес вибілювання (полотна, тканин); також місце, де вибілюють полотно.
1. Посередник на фондовій біржі, який спеціалізується на операціях з векселями (біллями), купуючи їх у продавців та перепродаючи покупцям.
2. Фінансовий агент або компанія, що займається обліком (дисконтуванням) векселів, надаючи грошові кошти за векселями до настання терміну їх оплати.
1. Властивість білків, їхня сукупність або вміст у чомусь; кількісний показник наявності білків (протеїнів) у продуктах харчування, тканинах організму тощо.
2. (у спец. літ.) Характеристика речовини, що свідчить про наявність у її складі білкових сполук.
1. Властивість речовини, яка за своєю хімічною будовою, структурою або функціями нагадує природні білки, але не є ними повною мірою.
2. У біохімії та молекулярній біології — характеристика певних сполук (наприклад, пептидів або синтетичних полімерів), що імітують деякі властивості білків, такі як здатність до утворення певної просторової структури або до виконання каталітичної функції.
Білковина — органічна сполука, що є основною структурною та функціональною складовою всіх живих організмів; складається з амінокислот, з’єднаних пептидними зв’язками в поліпептидні ланцюги, і виконує в клітинах різноманітні функції (будівельну, каталітичну, транспортну, захисну тощо).
1. Органічні сполуки, що є основою всіх живих організмів, складаються з амінокислот, з’єднаних пептидними зв’язками, та виконують структурну, каталітичну, транспортну та інші функції в клітині.
2. Народна назва білозора (рослини роду Pulsatilla) або сон-трави.
3. Множина від слова “білка” — невеликі гризуни родини вивіркових (Sciuridae), що живуть переважно на деревах і мають пухнастий хвіст.
1. Дрібний гризун родини вивіркових (Sciurus vulgaris) з довгим пухнастим хвостом, що мешкає переважно в лісах та веде деревний спосіб життя; має м’яке хутро, зазвичай рудувато-сірого кольору.
2. Народна назва білозора, рослини родини товстолистих (Parnassia palustris), що росте на вологих луках і болотах.
3. Розмовна назва білиці — риби родини коропових (Blicca bjoerkna).
4. У техніці — деталь у вигляді циліндричного стрижня з головкою, що використовується для кріплення (наприклад, білка якоря).
1. Жінка, яка в православ’ї та греко-католицизмі готується до постригу в черниці, проживаючи при монастирі та дотримуючись певних правил, але ще не давши чернечих обітниць.
2. Рідка біла фарба на основі вапна, крейди або білил, що застосовується в малярстві для фарбування стін, стель тощо; побілка.
3. Назва кількох видів риб родини коропових зі сріблястим (білуватим) забарвленням черева, зокрема представників родів *Alburnus* (верховодка звичайна) та *Chondrostoma* (підуст).
4. Біла або дуже світла грива у коня; також кінь з такою гривою.
5. У народній творчості: ласкаве або поетичне звертання до жінки, дівчини (часто в родинному колі), що підкреслює її чистоту, світлість.
1. Власна назва села в Україні, зокрема в Івано-Франківській та Львівській областях.
2. (заст.) Те саме, що білизна — білий колір, біла пляма; біла тканина, білі вироби з полотна (простирадла, сорочки тощо).
3. (заст., діал.) Біла глина, яку використовували для білення стін або в гончарстві.
1. Підприємство або спеціальне приміщення, де вибілюють (відбілюють) тканини, пряжу, папір або інші матеріали.
2. Застаріла назва для пральні, де займалися пранням та вибілюванням білизни.