• білля

    1. Власна назва села в Україні, зокрема в Івано-Франківській та Львівській областях.

    2. (заст., діал.) Те саме, що білі́ння — процес вибілювання (полотна, тканин); також місце, де вибілюють полотно.

  • білль-брокер

    1. Посередник на фондовій біржі, який спеціалізується на операціях з векселями (біллями), купуючи їх у продавців та перепродаючи покупцям.

    2. Фінансовий агент або компанія, що займається обліком (дисконтуванням) векселів, надаючи грошові кошти за векселями до настання терміну їх оплати.

  • білковість

    1. Властивість білків, їхня сукупність або вміст у чомусь; кількісний показник наявності білків (протеїнів) у продуктах харчування, тканинах організму тощо.

    2. (у спец. літ.) Характеристика речовини, що свідчить про наявність у її складі білкових сполук.

  • білковоподібність

    1. Властивість речовини, яка за своєю хімічною будовою, структурою або функціями нагадує природні білки, але не є ними повною мірою.

    2. У біохімії та молекулярній біології — характеристика певних сполук (наприклад, пептидів або синтетичних полімерів), що імітують деякі властивості білків, такі як здатність до утворення певної просторової структури або до виконання каталітичної функції.

  • білковина

    Білковина — органічна сполука, що є основною структурною та функціональною складовою всіх живих організмів; складається з амінокислот, з’єднаних пептидними зв’язками в поліпептидні ланцюги, і виконує в клітинах різноманітні функції (будівельну, каталітичну, транспортну, захисну тощо).

  • білки

    1. Органічні сполуки, що є основою всіх живих організмів, складаються з амінокислот, з’єднаних пептидними зв’язками, та виконують структурну, каталітичну, транспортну та інші функції в клітині.

    2. Народна назва білозора (рослини роду Pulsatilla) або сон-трави.

    3. Множина від слова “білка” — невеликі гризуни родини вивіркових (Sciuridae), що живуть переважно на деревах і мають пухнастий хвіст.

  • білка

    1. Дрібний гризун родини вивіркових (Sciurus vulgaris) з довгим пухнастим хвостом, що мешкає переважно в лісах та веде деревний спосіб життя; має м’яке хутро, зазвичай рудувато-сірого кольору.

    2. Народна назва білозора, рослини родини товстолистих (Parnassia palustris), що росте на вологих луках і болотах.

    3. Розмовна назва білиці — риби родини коропових (Blicca bjoerkna).

    4. У техніці — деталь у вигляді циліндричного стрижня з головкою, що використовується для кріплення (наприклад, білка якоря).

  • білиця

    1. Жінка, яка в православ’ї та греко-католицизмі готується до постригу в черниці, проживаючи при монастирі та дотримуючись певних правил, але ще не давши чернечих обітниць.

    2. Рідка біла фарба на основі вапна, крейди або білил, що застосовується в малярстві для фарбування стін, стель тощо; побілка.

    3. Назва кількох видів риб родини коропових зі сріблястим (білуватим) забарвленням черева, зокрема представників родів *Alburnus* (верховодка звичайна) та *Chondrostoma* (підуст).

    4. Біла або дуже світла грива у коня; також кінь з такою гривою.

    5. У народній творчості: ласкаве або поетичне звертання до жінки, дівчини (часто в родинному колі), що підкреслює її чистоту, світлість.

  • білина

    1. Власна назва села в Україні, зокрема в Івано-Франківській та Львівській областях.

    2. (заст.) Те саме, що білизна — білий колір, біла пляма; біла тканина, білі вироби з полотна (простирадла, сорочки тощо).

    3. (заст., діал.) Біла глина, яку використовували для білення стін або в гончарстві.

  • білильня

    1. Підприємство або спеціальне приміщення, де вибілюють (відбілюють) тканини, пряжу, папір або інші матеріали.

    2. Застаріла назва для пральні, де займалися пранням та вибілюванням білизни.