білина

Приклад 1:
що б не сказав усе буде не те… ніщо не шумить — мабуть вижав усе… тиша в цій хаті ВЕЧІРНІЙ БІР бринять натягнуті струни: у зеленій ямі золоті граблі нагріті хвилі живиці котяться над чебрецями… розчервонілий дятел скаче між сплесками палаючих сосен… ЩІЛИНА сніг рівно вкрив пагорби баню старої церкви і дахи що спадають обіч вулиці і здається ніде ані щілини всі двері припасовано і причинено ще й згори сиплеться… і все ж вловлюю писк ледве вловлюю коли напружую слух… звертаю увагу на щілину у стіні — він міг би просочуватися звідти аби це трохи пізніше… а тепер ще не час бо довкола жодної тіні лише білина снігу так я й не знайшов того дня — де ж крапало я лише прочинив двері і лише почув… щоб нікого не розбудити тихесенько встаю і не вмикаю світла… знаєте коли не вмикаєш світла то не бачиш слів а не бачиш слів то не робиш помилок… просто водиш рукою туди сюди — невиразне неясне… павутиння метафори… на ранок розшифровую і ставлю підпис… 120 ПРІРВА звичайно нікому ми не потрібні але в поступі заповідалось що ніхто не повинен врятуватись аби не порушити злагоду скам’янілих кісток… прошелестіло… а решта — лампа розріджена краями шелесту і знову лице моє без напруги… проміння з вікна як непричесане волосся переломилось на стілець — ти тут часто сиділа вранці і я знову згадав про це… не встиг я купити півонії а вже хризантеми цвітуть… з товаришем не прощався а він і забув мене… не встиг я цього збагнути а вже пожовтіло листя… чи жив я насправді? — питаю в кишені квиток зберігся таки я збирався кудись… голос: сонце сходить… — то це ж воно вже заходить… дорога в червоному — радісне збудження… наче вибираєшся на сухе місце і знаєш що коли захочеш то завше знайдеш таке місце але знаходиш не навмисне ніби випадково ніби поталанило… чи ж так тому хлопцеві що ген вже далеко по дорозі в червоному?
— Тютюнник Григорій, “Вир”