Словник Української Мови
1. Властивість або стан, за якого елементи множини мають обмежену впорядкованість, тобто підпорядковуються не всім аксіомам строгого порядку, а лише їх певній частині, що наближає відношення до повного порядку.
2. У математиці, зокрема в теорії порядку — бінарне відношення на множині, яке є рефлексивним і транзитивним, але не обов’язково антисиметричним (таке відношення часто називають передпорядком або квазіпорядком).
1. Який стосується двох політичних партій, здійснюється двома партіями або характеризується домінуванням двох основних партій у політичній системі.
2. Який складається з двох партій або організований на основі двох партій (про коаліцію, угоду тощо).
1. (про систему, структуру) Такий, що має ознаки впорядкованості, але не є повністю впорядкованим; частково впорядкований, з елементами хаосу або випадковості.
2. (мат., фіз.) Такий, що описується частковим або неповним порядком, де не для всіх пар елементів можна встановити відношення порядку.
1. (у філософії, соціології) Об’єктивна ознака, яка сприймається як природна властивість предмета чи явища, але насправді є продуктом суспільних відносин, історичного розвитку або культурного контексту; відчутна, але не істинна властивість.
2. (у природничих науках, техніці) Характеристика об’єкта або системи, що поводить себе або описується як певна властивість лише за певних умов, обмежень або в наближеному розгляді, не будучи такою в строгому фундаментальному сенсі.
Який має два парні різці (у зубній системі тварин).
1. Такий, що лише формально, зовні належить до власних назв, але за своєю суттю та функціонуванням у мові не має їхніх граматичних ознак (наприклад, не відмінюється).
2. У лінгвістиці: такий, що займає проміжне положення між власною та загальною назвою, часто вживається для утворення складених термінів або номінацій.
1. Який лише формально належить до власних назв, але за своєю суттю та вживанням не відповідає їх основним ознакам (наприклад, не є унікальним найменуванням конкретного об’єкта).
2. У лінгвістиці: такий, що стосується іменника, який за значенням є загальним, але через контекст або специфіку вживання набуває деяких рис власної назви (наприклад, унікалізований апелятив).
1. (зоол.) Який має дві пари ніг (про деяких членистоногих, зокрема ракоподібних).
1. Властивість послідовності чисел або точок, яка формально не є випадковою, але демонструє статистичні характеристики, близькі до випадкових, і зазвичай створюється детермінованим алгоритмом для рівномірного покриття простору; застосовується в комп’ютерному моделюванні, чисельних методах та криптографії.
2. У ширшому сенсі — видимість, імітація випадковості, коли процес або явище мають упорядковану, детерміновану природу, але зовні проявляються як нерегулярні.
Який має два параметри, характеризується двома параметрами (у математиці, техніці, наукових дослідженнях тощо).