1. Уроженець або житель Бенгалії — історико-географічного регіону в Південній Азії, що охоплює сучасну територію Бангладеш та індійський штат Західний Бенгал.

2. Представник основного індоарійського народу, що населяє цей регіон і розмовляє бенгальською мовою.

Беміт — власна назва гіпотетичної планети, яку, за припущеннями, відкрив французький астроном Жак Бабіне у 1846 році; пізніше гіпотеза не підтвердилася, і відкриття визнано помилковим.

Беміт — мінерал, гідроксид алюмінію (AlO(OH)), одна з основних складових частин бокситових руд; названий на честь французького інженера П’єра Бертьє (Pierre Berthier).

Бемул — власна назва гірської вершини в Українських Карпатах, одна з найвищих вершин хребта Свидовець (зазвичай вживається поряд з найменуванням “гора”).

1. Музичний термін, що позначає наявність бемолів у ключових знаках тональності або вказівку на те, що твір виконано в тональності з бемолями в ключі.

2. У переносному значенні — властивість бути пом’якшеним, приглушеним, стриманим; певна м’якість, невиразність у висловлюванні почуттів, думок або в характеристиці явища.

1. Музичний знак (♭), що позначає зниження основного звуку на півтон.

2. Розмовне позначення чогось, що має знижені, приглушені якості (наприклад, про голос, настрій).

1. Діал. Дія за значенням «бемкати»; вироблення звуків, подібних до «бем-бем», характерних для низького звучання струнних музичних інструментів або глухих ударів.

2. Розм. Нерозбірливе, невиразне вимовляння слів, бурмотання.

1. Народ у Замбії та сусідніх регіонах Центральної Африки, що належить до групи народів банту.

2. Мова народу бемба, одна з основних мов Замбії, належить до сім’ї банту.

3. (перен., розм.) Невиразна, незрозуміла мова; безглузда балаканина, нісенітниця (за аналогією з незрозумілою для носія української мови африканською мовою).

1. В архітектурі: вівтарна перегородка у візантійських храмах, що відокремлює вівтарну частину (апсиду) від нави; прототип сучасного іконостаса.

2. В античній архітектурі: підвищення, помост або платформа для оратора, статуї божества або вівтаря, що часто оточувалося колонами.

Беліял — власна назва демонічної істоти в християнській демонології та апокрифічній літературі, що втілює абсолютне зло, беззаконня та розпусту; часто ототожнюється з Сатаною або одним із верховних демонів.

Беліял — вживана в українській мові (переважно в богословському, історичному чи художньому контексті) транскрипція біблійного імені Вельзевул (Веельзевул), що походить від гебрейського «Baal Zebub» (Володар мух).

1. (геологія) Мінерал класу карбонатів, різновид доломіту, що містить домішки заліза; має білий, жовтуватий або сіруватий колір, кристалічну структуру.

2. (історичний термін) Назва одного з видів цементу (портландцементу) або будівельного матеріалу на його основі, що використовувався у XIX — на початку XX століття.