Словник Української Мови
1. (У біології, про хромосому) Така, що має дві центромери — спеціалізовані ділянки, до яких прикріплюються нитки веретена поділу під час клітинного поділу.
2. (У мистецтві, архітектурі) Така, що має два центри, дві головні точки або осі симетрії; двоцентровий.
1. (істор.) Угода або договір, особливо публічна обітниця або урочиста угода між релігійними громадами чи політичними силами; найчастіше стосується угод шотландських пресвітеріан (ковенантерів) у XVII столітті, спрямованих на захист своєї віри та політичних прав.
2. (фін., юр.) Сукупність обов’язкових умов, зобов’язань або обмежень, що містяться в кредитній, інвестиційній або емісійній угоді, які позичальник або емітент зобов’язаний дотримуватися протягом усього терміну дії договору (наприклад, обмеження на виплату дивідендів, підтримання певного рівня ліквідності тощо).
3. (рел.) Урочистий союз або завіт, особливо в протестантській теологічній традиції, що описує взаємини між Богом і людиною як двосторонню угоду (Божий завіт).
1. (розм.) Важко дихати, задихатися від фізичного навантаження, хвилювання або хвороби; ледве ловити повітря.
2. (перен., розм.) Сильно прагнути чогось, нетерпляче чекати на щось, бути у стані великого збудження через бажання.
Ковелін — мінерал класу сульфідів, хімічна формула CuS, що кристалізується в гексагональній сингонії; має характерний індигово-синій колір, блискучий металічний відтінок, важлива руда міді.
Ковелін — поширена назва села Ковелівка (Ковелі) в Україні, зокрема в Чернігівській області, що походить від прізвища козацького роду Ковелів.
1. Важко, поривчасто дихати, зазвичай від фізичного навантаження, хвороби або сильного збудження.
2. (переносне значення) Про явище або предмет, що видає звук, схожий на важке дихання (наприклад, про працюючий механізм).
1. Стосунковий до міста Ковель (Волинська область, Україна); властивий йому, що походить із нього.
2. Стосунковий до Ковельського району Волинської області; властивий йому, що походить із нього.
3. Належний до Ковельської округи (історична адміністративно-територіальна одиниця, що існувала в різні періоди).
1. (в математиці, лінійній алґебрі) Елемент простору, спряженого (дуального) до даного векторного простору; лінійний функціонал, що ставить у відповідність кожному вектору з вихідного простору певне число (скаляр).
2. (в диференціальній геометрії та тензорному численні) Об’єкт, компоненти якого перетворюються коваріантним (контрагредієнтним) чином, тобто за тим самим законом, що й базисні вектори, на відміну від контраваріантних векторів.
Дихтау — власна назва однієї з вершин Кавказьких гір, розташованої в Кабардино-Балкарії (Російська Федерація), друга за висотою гора Росії.
Дихтау — власна назва льодовика на північних схилах однойменної гори Великого Кавказу.
1. Стосовний до Ковдри (річки в Україні), пов’язаний із нею.
2. Стосовний до Ковдри (колишньої назви міста Кандалакша в Росії), пов’язаний із ним.
1. (у хімії) що стосується дихроматів, містить дихромати або утворений з їх участю.
2. (у техніці) що має два кольори або діє за допомогою двох кольорів.