Словник Української Мови
1. (іст.) Список поведінки учнів у навчальних закладах дореволюційної Російської імперії, куди вносилися відомості про їх успішність, відвідування занять та вчинки; журнал для таких записів.
2. (перен., заст.) Характеристика, відгук про службову діяльність або моральні якості людини; службова репутація.
3. (техн.) Застаріла назва для захисної труби, короба або каналу, призначених для прокладання дротів, кабелів, трубопроводів тощо; канал-провідник.
1. (фіз.) Пов’язаний з кондукцією, що стосується теплопровідності або електропровідності; що здійснюється шляхом теплопровідності або електропровідності.
2. (фіз., біол.) Пов’язаний з проведенням (кондукцією) збудження по нервовому волокну або м’язовій тканині.
1. Стосунок до кондуктора (особи, що продає або перевіряє квитки в громадському транспорті).
2. Стосунок до кондуктора (військового чиновника для доручень у російській армії XVIII–XIX ст.).
3. Стосунок до кондуктора (кваліфікованого робітника, молодшого технічного спеціаліста в деяких галузях).
1. Стосовний до кондуктора (особи, що продає або перевіряє квитки в громадському транспорті), властивий йому.
2. Стосовний до кондуктора (провідника електричного струму), властивий йому; призначений для проведення електричного струму.
1. Жінка, яка працює кондуктором у громадському транспорті, перевіряє квитки та стежить за дотриманням правил проїзду.
2. (іст.) У царській армії: дружина або вдова офіцера чи чиновника, яка мала право на певні пільги та проживання у казармах.
3. (заст.) Жіноча форма головного убору (кашкета) з козирком, що була частиною форми учнів деяких навчальних закладів (напр., інститутів шляхетних дівчат) у XIX — на початку XX століття.
1. Посадовець на залізничному, трамвайному або тролейбусному транспорті, який перевіряє наявність квитків у пасажирів, стежить за дотриманням правил проїзду та обслуговує їх під час поїздки.
2. (іст.) Учений, який супроводжував наукову експедицію для керівництва роботами та збирання колекцій.
3. (фіз.) Провідник електричного струму; тіло або речовина, що має високу електропровідність.
1. Фізико-хімічний метод аналізу, заснований на вимірюванні електричної провідності розчинів, яка залежить від концентрації, природи й рухливості іонів.
2. Розділ фізичної хімії, що вивчає електричну провідність електролітів та методи її вимірювання.
1. Метод аналізу речовин, що ґрунтується на вимірюванні електропровідності розчинів або розплавів для визначення їх концентрації, швидкості хімічних реакцій чи інших властивостей.
2. Процес проведення вимірювань електропровідності середовища (наприклад, води, ґрунту, розчину) за допомогою спеціального приладу — кондуктометра.
Кондуктометрований — прикметник, що описує рідину (переважно воду), яка пройшла спеціальну обробку з метою видалення розчинених солей та мінералів, в результаті чого її електрична провідність (кондуктометрія) значно знижена.
Кондуктометрований — прикметник, що стосується методу аналізу (кондуктометрії), заснованого на вимірюванні електричної провідності розчину для визначення концентрації йонів у ньому.
1. Стосунковий до кондуктометрії — методу аналізу, заснованого на вимірюванні електропровідності розчинів.
2. Призначений для вимірювання електричної провідності середовищ (наприклад, про кондуктометричний датчик).