1. Властивий завірюсі, характерний для неї; такий, що має місце під час завірюхи.
2. Переносно: бурхливий, неспокійний, повний подій, пристрастей або суперечок.
-
завірюшливий
1. (Про погоду) Такий, що супроводжується завірюхою, сильним снігопадом з вітром; завірюшний.
2. (Перен., розм.) Такий, що створює метушню, суєту, непорядок; метушливий.
-
завірюха
1. Сильна хуртовина зі снігом, що супроводжується різким вітром, часто з раптовими поривами та зміною напрямку; буран, заметіль.
2. Переносно: бурхливі події, метушня, тривожний час, що супроводжується плутаниною або небезпекою.
-
завірчуватися
1. (про тварин, особливо про собак) Ставати ворожими, агресивними, налаштовуватися один проти одного; починати ворогувати, сваритися.
2. (переносно, розмовне) Вступати в гостру суперечку, сварку, конфлікт; починати ворогувати з кимось.
-
завірчувати
1. Надавати чомусь юридичної сили, засвідчувати справжність чогось офіційним чином, закріплюючи печаткою або підписом.
2. (переносно) Підтверджувати, посвідчувати щось, робити беззаперечним, остаточним.
-
завірчування
1. Дія за значенням дієслова “завірчувати” — процес надання документам, підписам чи іншим об’єктам юридичної сили шляхом засвідчення їх вірності, справжності або відповідності певним вимогам уповноваженою особою (наприклад, нотаріусом).
2. Результат такої дії — засвідчений, офіційно підтверджений документ, підпис або інший об’єкт, що набув юридичної сили після відповідної процедури.
-
завірчий
1. (у палеонтології) стосовний до завіри, що належить до цього роду викопних ссавців.
2. (у геології) стосовний до завірського ярусу, що належить до нього або утворився в цей період.
-
завірки
Завірки — власна назва збірки українських народних замовлянь, заклинань та молитов, записаних і виданих письменником Іваном Малковичем у 2004 році.
Завірки — узагальнююча назва для текстувань обрядово-магічного характеру (замовлянь, заклинань, молитов), що мають на меті захистити, зцілити або забезпечити успіх у житті, часто поєднаних із певними діями; синонім до слів «замова», «закляття».
-
завіритися
1. (розм.) Запевнитися в чомусь, переконатися на власний досвід.
2. (діал.) Запевнити когось у чомусь, дати запевнення.
-
завірити
1. Офіційно підтвердити вірність копії документа, підпису чи печатки, засвідчивши їх відповідність оригіналу (зазвичай про нотаріуса, уповноважену особу чи установу).
2. Надати чомусь офіційну силу, автентичність шляхом відповідного оформлення та засвідчення (наприклад, документ, протокол).
3. (У переносному значенні) Ствердити щось, дати запевнення у вірності чи правдивості чогось; запевнити.