Словник Української Мови
Стан об’єкта, явища або системи, що навмисно збережений у незмінному вигляді на тривалий час, часто з метою запобігання змін, розвитку або руйнації.
У переносному значенні — стан застою, відсутності розвитку, руху чи прогресу в соціальних, економічних чи організаційних процесах.
1. Про предмети, продукти харчування тощо: такий, що піддано консервуванню для довготривалого зберігання.
2. Про стан, процес, явище тощо: такий, що навмисно збережено, призупинено або залишено без змін на тривалий час.
3. Про людину: такий, що перебуває в стані духовного, інтелектуального чи емоційного застою, не розвивається.
1. У християнській традиції — духовна особа (священник, диякон, катехит), яка має спеціальну підготовку та офіційне доручення від церкви для викладання Закону Божого (основ віровчення, Святого Письма та церковних правил) у навчальних закладах або парафіях.
2. У ширшому, історичному значенні — вчитель, наставник, що викладає, тлумачить та проповідує релігійні закони і норми; релігійний мораліст.
Процес створення, розробки та прийняття законів державними органами законодавчої влади; законодавча діяльність.
Сукупність правових норм, принципів та практик, що регулюють порядок підготовки, обговорення, ухвалення та набрання чинності законами.
Діяльність, спрямована на формування та вдосконалення законодавства, що включає аналіз суспільних потреб, прогнозування наслідків, написання текстів законопроєктів та їх правову експертизу.
1. Який стосується створення, розроблення та ухвалення законів; законодавчий.
2. Який має відношення до процесу, діяльності або органу, що займається підготовкою та прийняттям законопроєктів.
Процес створення, розробки та прийняття законів державними органами законодавчої влади, що включає всі його стадії — від законодавчої ініціативи до підписання та оприлюднення закону.
Проект закону, який вноситься на розгляд законодавчого органу (парламенту) для його обговорення, можливого ухвалення та набуття чинності.
1. Жінка або дівчина, яка порушує закон, вчиняє протиправні дії; жіночий відповідник до слова “законопорушник”.
Особа, яка порушує закони, правові норми або встановлені державною владою правила.
1. Дія за значенням «законоположити»; ухвалення, встановлення законів або правових норм; законодавча діяльність.
2. Сукупність законів, що регулюють певну сферу суспільних відносин; законодавство, правова система.
3. Закон або офіційний правовий акт, що містить певні норми, правила; установлення, положення закону.