Словник Української Мови
Буква
1. У християнській традиції — духовна особа (священник, диякон, катехит), яка має спеціальну підготовку та офіційне доручення від церкви для викладання Закону Божого (основ віровчення, Святого Письма та церковних правил) у навчальних закладах або парафіях.
2. У ширшому, історичному значенні — вчитель, наставник, що викладає, тлумачить та проповідує релігійні закони і норми; релігійний мораліст.
Приклад 1:
Розмовившись, побачив я, що він покликується на Куліша, котрий тільки що побув у Полтавщині, повернувшись із-за границі, і проповідував якийсь антилібералізм, вивезений ним з Бельгії, щось таке подібне до клерикального соціалізму, сказав би я тепер, якби не боявсь дуже вже рішуче схарактеризувати те, що мені, покликуючись на авторитет Куліша, розказували П[ильчико]в і піп К[атрано]в, батько пізнішого видавця творів Котляревського Катранов, колишній мій законоучитель, закликав мене до себе та все навчав мене проти «гнилого Запада» і «либеральных бредней», — все було каже: «Вот Кулиш рассказывает, что в Бельгии за монастырями куда лучше было, чем теперь за либерализмом!» і т.
— Невідомий автор, “171 Avstro Rus Ki Spomini 1867 187 Mikhailo Draghomanov”