1. Почати нервувати, відчути хвилювання, тривогу або роздратування, втратити спокій через якісь обставини, події або очікування.
2. (Розм.) Стати надто збудженим, метушливим, почати поспішати або панікувати через збентеження чи хвилювання.
Словник Української Мови
1. Почати нервувати, відчути хвилювання, тривогу або роздратування, втратити спокій через якісь обставини, події або очікування.
2. (Розм.) Стати надто збудженим, метушливим, почати поспішати або панікувати через збентеження чи хвилювання.
1. Втратити спокій, почати хвилюватися, нервувати; засмутитися, занепокоїтися через якісь обставини.
2. (розм.) Викликати у когось стан нервового збудження, роздратування, засмутити когось.
1. Почати відчувати тривогу, непокій, хвилювання через якусь обставину, подію або можливі наслідки чогось.
2. Проявити піклування, зацікавленість у зв’язку з чимось, що викликає сумніви або здається проблематичним.
1. Викликати в когось почуття тривоги, непокою, хвилювання; зробити стурбованим, схвильованим.
2. (переносно) Привернути до себе увагу, викликати зацікавленість або сумніви через щось незвичайне, дивне або неясне.
1. Почуття тривоги, непокою, стурбованості через якісь обставини, події або невпевненість у майбутньому.
2. Стан, коли щось викликає побоювання, непевність або потребує уваги та вирішення.
1. Прислівник, що означає стан тривоги, непокою або стурбованості, виражений дією або поведінкою; так, що свідчить про занепокоєння.
2. У мовленні: з інтонацією, що передає почуття тривоги або стурбованості.
1. Почуття тривоги, непокою, стурбованості, викликане небезпекою, невпевненістю або очікуванням чогось несприятливого.
2. Стан, коли щось викликає непокій або тривогу; обставини, що турбують.
1. Який перебуває у стані тривоги, непокою, стурбованості; той, що засвідчує такі почуття.
2. Який викликає тривогу, непокій, стурбованість; тривожний.
1. (про людину) Втратити моральні якості, духовно деградувати; опуститися, дійти до стану морального розкладу.
2. (заст.) Потрапити в біду, небезпеку; опинитися в скрутному становищі.
1. Втратити колишню могутність, велич, значення; прийти в упадок, зруйнуватися (про держави, установи, мистецтво тощо).
2. Прийти в занепад, погіршитися морально або фізично; втратити життєві сили, енергію, волю.
3. Загинути, загибати; опинитися в злиднях, вкрай поганому становищі.
4. Застаріле: впасти, звалитися, обвалитися (про споруду, частину тіла).