1. Який належить князю, властивий князю, стосується князя або князівства.
2. Який пов’язаний з правлінням, діяльністю ато епохою князів; такий, що існував за часів князів.
3. Який відзначається багатством, розкішшю ато величчю, гідний князя.
-
дисоціативний
1. Психол. Пов’язаний з дисоціацією (роз’єднанням) психічних процесів, що зазвичай є інтегрованими, як захист від травматичного досвіду; такий, що характеризується втратою зв’язку між думками, спогадами, почуттями, діями або відчуттям власної ідентичності (напр., дисоціативний розлад).
2. Хім. Пов’язаний з дисоціацією (розпадом) молекул на більш прості частинки (іони, радикали); такий, що здатний до такого розпаду (напр., дисоціативна хімічна реакція).
-
князівство
1. Форма державного устрою, при якій верховна влада належить князю; монархічна держава на чолі з князем.
2. Адміністративно-територіальна одиниця, земля, якою володів князь або яка перебувала під його владою.
3. Титул, стан, права та повноваження князя; князювання.
-
князівнин
1. Який належить князівні, властивий їй.
2. Стосовний до князівни, пов’язаний із нею.
-
дисонуючий
1. (муз.) Такий, що створює дисонанс; різко звучить у поєднанні з іншими звуками, негармонійний.
2. (перен.) Такий, що різко не відповідає оточенню, загальному характеру чогось; чужорідний, невідповідний, що порушує гармонію.
-
князівна
Донька князя; представниця князівського роду за жіночою лінією.
Титул доньки правлячого князя в історичному минулому або в монархічних державах.
-
дисонуючи
1. (муз.) Утворюючи дисонанс, гармонійно не узгоджуючись з іншими звуками; звучачи різко, негармонійно.
2. (перен.) Суперечачи чомусь, порушуючи загальну гармонію, будучи в розладі з оточуючим середовищем або обставинами.
-
князів
1. Родовий відмінок множини від слова “князь”, що вказує на належність, походження або зв’язок із групою осіб, які мали титул правителя, володаря удільної землі або представника вищої феодальної знаті в Київській Русі та інших слов’янських державах.
2. У складі власних назв (наприклад, топонімів) — що стосується, належить або походить від князів (наприклад, “Князів град”, “князів рід”).
-
дисонуватися
1. (у музиці) звучати незлагоджено, створювати дисонанс; бути негармонійним, різким для слуху.
2. (переносно) не відповідати чомусь, суперечити, знаходитися у протиріччі з чимось (про явища, думки, вчинки тощо).
-
князюватися
1. (заст.) Поводити себе як князь, виявляти пиху, чванство, гордовитість; чванитися, пишатися.
2. (перен., рідк.) Виділятися своєю величчю, панувати над чимось (про об’єкти природи).