князів

1. Родовий відмінок множини від слова “князь”, що вказує на належність, походження або зв’язок із групою осіб, які мали титул правителя, володаря удільної землі або представника вищої феодальної знаті в Київській Русі та інших слов’янських державах.

2. У складі власних назв (наприклад, топонімів) — що стосується, належить або походить від князів (наприклад, “Князів град”, “князів рід”).

Приклади вживання

Приклад 1:
Скілько-то князів, ли­царст­ва і гетьманів до­бу­ло, во­ю­ючи за те­бе, сла­ви; скілько то на твоїх ули­цях, на тих ста­росвіт ських стог­нах, на ва­лах і цер­ков­них цвин­та­рях про­ли­то крові хрис­ти­янської’ Уже про тих Олегів, про тих Свя­тос­лавів, про ти яси­ри по­ло­вецькії нічо­го й зга­ду­ва­ти. Ту сла­ву, тії зли­годні ви­би­ла нам із го­ло­ви без­бож­на та­тар­ва, як уло­мив­ся Ба­тий у твої Зо­лоті во­ро­та.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 2:
Біблія так описує цей перший акт єврейської трагедії: «І повиводив він (Навуходоносор II) увесь Єрусалим, і всіх князів, і всіх лицарів військових,— десять тисяч пішло до неволі,— і всіх теслів та ковалів. Не позоставив нікого, окрім нужденного народу краю… І всіх військових, сім тисяч, і теслів та ковалів тисячу, усіх лицарів, що займалися війною,— вивів їх вавилонський цар у неволю до Вавилону» (2 Цар., 24, 14—16).
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Приклад 3:
до н. е. один з удільних князів проголосив себе гегемоном і цим подав приклад для інших можновладців. У кривавому змаганні за політичне лідерство гегемоном ставало то одне, то інше царство… Реально в VII—VI ст.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”

Частина мови: іменник (однина) |