1. Доконати, завершити щось важливе, урочисте або значуще; здійснити до кінця (найчастіше про обряд, церемонію, велику справу).
2. (застаріле) Здійснювати, робити, творити (якісь дії).
-
зверху
1. У напрямку до верхньої частини чогось; на верхню частину чогось; угору.
2. На поверхні чогось, на верхній частині чогось.
3. З боку верхньої частини; від верхньої частини.
4. У значенні обставини місця: на горі, на вищому місці.
5. У значенні обставини способу дії: з погляду вищої позиції, з точки зору переваги.
6. У вживанні з прийменником “з”: з верхньої сторони, частини чогось.
-
зверхсила
1. У філософії та релігії — верховна, абсолютна, божественна сила, що стоїть над світом і людьми, першопричина всього існуючого; надприродна сила.
2. У фантастиці, сучасній міфології та поп-культурі — надлюдська, надприродна здатність або енергія, що надає її носієві виняткові можливості, які неможливо отримати звичайним шляхом.
-
зверхність
1. Властивість або стан того, що знаходиться над чимось, вище за щось; верхність, верхованість.
2. Перевага, панування, домінування в якому-небудь відношенні (наприклад, у силі, владі, становищі).
3. Погордливе ставлення до інших, пов’язане з відчуттям власної вищості; зарозумілість, гордовитість.
-
зверхній
1. Який знаходиться або розташований зверху, на поверхні чогось; верхній, поверхневий.
2. Який не є основним, внутрішнім або суттєвим; другорядний, побічний, формальний.
3. Який виявляє зверхність, ставлення переваги, неповаги до інших; зарозумілий, зухвалий, пихатий.
-
зверхньо
1. З погордою, зверхньо, з почуттям власної переваги над ким-небудь; зневажливо, гордовито.
2. Поверхнево, неглибоко, без належного розуміння суті; несерйозно.
-
зверхник
1. Особа, яка вважає себе вищою за інших, поводиться з презирством, зарозумілістю та ставиться до оточуючих згори; гордовита, пихата людина.
2. Той, хто здійснює зверхність, має владу або панує над ким-, чим-небудь; володар, правитель, панівна особа.
-
зверх
1. Уживається для позначення напрямку дії або руху згори донизу, з висоти на поверхню чогось; униз, додолу.
2. Уживається для позначення розташування або спрямування з висоти, з вищого місця; згори.
3. (у переносному значенні) З позиції переваги, зневажливого ставлення; звисока, зверхньо.
-
звертітися
1. (до кого, чого) Звернутися, обернутися в певному напрямку, повернутися обличчям до когось або чогось.
2. (до кого) Звернутися з проханням, скаргою, питанням тощо; покликатися на когось або щось.
3. (у що) Перетворитися на щось інше, набути іншої форми, стати кимось або чимось іншим.
4. (розм.) Піти, відійти кудись, зайти кудись на короткий час.
-
звертіти
1. (дієслово) Різко повернути, завернути, звернути кудись, змінити напрям руху (переважно про транспортний засіб).
2. (дієслово, переносне значення) Різко змінити тему розмови, хід думок або напрям діяльності.
3. (дієслово, розмовне) Викликати відразу, огиду, знудити когось (часто вживається з прислівником “нудно”).