Словник Української Мови
Буква
1. Який знаходиться або розташований зверху, на поверхні чогось; верхній, поверхневий.
2. Який не є основним, внутрішнім або суттєвим; другорядний, побічний, формальний.
3. Який виявляє зверхність, ставлення переваги, неповаги до інших; зарозумілий, зухвалий, пихатий.
Приклад 1:
І він узявся впорядковувати їх у своїй голові так само, як довелося йому колись у сільбудівській книгозбірні.Вранці скупавшись, з десятої до третьої — читати; потім до п’ятої всякий дріб’язок — лекції в установах, міняти в бібліотеці книжки, обідати, лежати; тоді дві години — мова, англійська й французька через день, і до десятої — українська література; наприкінці погуляти десь на вулиці чи в садку, повечеряти і з одинадцятої спати до сьомої — такий був розпорядок, що він виконував, як зверхній закон, на небесних скрижалях писаний. Хвилинами, коли щось починало повставати в ньому проти такого клятого життя, він кричав на себе й лаявся останніми словами, добре знаючи, що зрадити раз є зрадити назавжди.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”