Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або стан того, що знаходиться над чимось, вище за щось; верхність, верхованість.
2. Перевага, панування, домінування в якому-небудь відношенні (наприклад, у силі, владі, становищі).
3. Погордливе ставлення до інших, пов’язане з відчуттям власної вищості; зарозумілість, гордовитість.
Приклад 1:
З другого — зверхність (а то й зневага) до «фольклорного», як «примітивного», «сільського», «вчорашнього». До того ж фольклорне в нас нерідко препарується, поверхово «окультурюється», позбавляючися своєї глибинної автентичности й перетворюючись на статичну парадну декорацію — це прийнято називати «шароварництвом» (хоч цим визначенням слід користуватися вкрай обережно через реальну небезпеку зловживання ним з позицій все тієї ж зверхности й зневаги).
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”