Словник Української Мови
1. Покласти на когось обов’язок, примусити до виконання чогось за допомогою офіційної угоди, закону, морального чи іншого авторитету; накласти зобов’язання.
2. Зробити щось для когось, надати послугу чи допомогу, тим самим викликавши в іншої особи почуття вдячності, морального боргу.
1. Те, що хтось зобов’язався виконати; обіцянка, обіцяне, взятий на себе обов’язок.
2. Правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
3. Сума грошей, яку потрібно сплатити за отримані товари, послуги або взятий кредит; заборгованість.
1. Такий, що має певні обов’язки щодо когось або чогось; такий, що несе відповідальність за щось.
2. Такий, що виник внаслідок чиєїсь допомоги, підтримки, послуги тощо і викликає почуття вдячності, морального боргу перед кимось.
3. (У пасивних конструкціях) Такий, що повинен зробити щось згідно з законом, угодою, правилом або моральним принципом.
1. Який містить зобов’язання, що накладає певні обов’язки, юридично обтяжує сторони; обов’язковий для виконання (переважно про документ, угоду).
2. У філателії: такий, що підлягає обов’язковому оплачуванню поштового збору (про поштову марку).
Зобиженість — стан, який виникає внаслідок зобидження; почуття образи, приниження, глибокої кривди.
1. (від дієслова “зобижати”) у стані образи, з почуттям глибокої образу або приниження; ображено.
2. (перен., розм.) у стані пригніченості, засмучено, понуро.
1. Який має ознаки зоби (зобу) — розширення стравоходу або передньої частини шиї в деяких тварин, особливо птахів.
2. Уживається у складі ботанічних назв для позначення рослин, частини яких (наприклад, стебло, листя, квітки) мають потовщену, мішечкувату форму, що нагадує зоб (напр., *зобижений змієголовник*).
1. Відчувати обра́зу, почувати себе скривдженим чи прини́женим через чиїсь слова, вчинки або ставлення; обража́тися.
2. (застаріле) Зазнавати кривди, несправедливості; бути скривдженим, потерпати.
1. Завдавати комусь образу, приниження, моральної шкоди; ображати.
2. (заст.) Порушити чиїсь права, інтереси; заподіяти шкоду, кривду.