Словник Української Мови
1. Який пройшов обряд освячення, набравши святості, ставши священним за церковним каноном; благословенний.
2. Присвячений Богові або релігійним цілям; священний.
3. Перен. Високий, поважний, гідний найвищої шаноби (про почуття, обов’язок, справу тощо).
1. Абстрактний іменник, що означає стан освяченої речі, місця або особи; наявність сакральної, божественної благодаті, яка робить щось святим, відокремленим для релігійних цілей.
2. (У переносному значенні) Високий моральний або духовний авторитет, глибока повага, що оточує когось або щось; неприкосновенність, що викликає благоговіння.
1. Обряд у християнстві та деяких інших релігіях, яким предметам, приміщенням або діям надається священний характер або божественна благодать через молитву та певні дії священнослужителя.
2. Церковна служба, під час якої здійснюється такий обряд; чин освячення.
3. Переносно: надання чому-небудь високого духовного сенсу, ідеального змісту; уособлення чогось святого, непорушного.
1. Дія за значенням дієслова “освячувати” — надання чому-небудь священного характеру, благословення церковним обрядом; присвячення Богові або божественній силі.
2. Церковний обряд, яким здійснюється така дія; освячення.
3. Переносно: одухотворення, наповнення високим духовним змістом або ідеєю; піднесення, ушляхетнення.
1. Надавати чомусь святості, робити священним через релігійний обряд; посвячувати Богові.
2. У церковній практиці: здійснювати над чимось обряд освячення (наприклад, храм, воду, ікони) для надання особливої благодаті.
3. Переносно: оточувати щось повагою, глибокою пошаною, визнавати високим, непорушним.
1. (про предмети, місця) Набувати святості, ставати священним в результаті релігійного обряду освячення, здійсненого священнослужителем.
2. (перен., висок.) Наповнюватися високим духовним змістом, ідеєю; ставати особливо шанованим, дорогим, незабутнім.
3. (заст.) Ставати святим, безгрішним; досягати святості життям або подвижництвом.
4. (грам.) Пасивна форма до дієслова “освячувати”.
1. Надавати чомусь священного характеру, робити святим, благословляючи за релігійним обрядом; здійснювати обряд освячення (наприклад, храму, води, ікон).
2. Перен. Підносити щось до рангу найважливішого, найшанованішого; наділяти високим духовним змістом або призначенням.
3. Заст. Присвячувати себе, своє життя чомусь високому, важливому (ідеї, служінню, мистецтву).
1. (про предмети, місця) Набувати святості, ставати освяченим в результаті релігійного обряду, що здійснюється священнослужителем.
2. (перен., висок.) Наповнюватися високим духовним змістом, ставати особливо шанованим, поважним.
3. (заст.) Присвячувати себе чомусь, обіцяти щось урочисто, часто під клятвою.
1. (у фізиці) Одиниця вимірювання прискорення в системі СГС, що дорівнює 1 сантиметру на секунду в квадраті (1 см/с²). Названа на честь німецького вченого Вільгельма Едуарда Вебера.
2. (у географії, історії) Назва річки в Західній Європі, що протікає територією Франції та Бельгії (фр. и нід. Hoz, валлон. Ohè). Впадає в Маас.
1. (у ботаніці) Належний до овса, властивий овсу; призначений для овса.
2. (у сільському господарстві) Призначений для посіву овса (про час, поле тощо).
3. (у кулінарії) Приготований з вівсяного борошна або круп, що містить овес.