Словник Української Мови
1. Властивість або якість, що нагадує зовнішній вигляд, форму або характерні риси оселедця (зокрема, стосовно вуса чи зачіски).
2. У медицині — характерна зовнішня ознака деяких генетичних чи ендокринних захворювань, що проявляється у вигляді антимонголоїдного розрізу очей (опущені зовнішні кути очей), що нагадує форму ока риби (оселедця).
1. Розгніватися, роздратуватися, втратити спокій через чиїсь слова, вчинки або певну ситуацію.
2. (розм.) Почуття образи, досади, коли людина замикається в собі, стає похмурою або небалакучою.
1. Центральна, найважливіша частина чого-небудь; серцевина, ядро.
2. У техніці: внутрішня, центральна частина деталі, конструкції або матеріалу (наприклад, осердок магнітопроводу, осердок кабелю).
3. У переносному значенні: група людей, яка становить активне, керівне ядро колективу, організації.
1. Центральна, найважливіша частина чого-небудь, серцевина; глибинна суть явища, ідеї.
2. У техніці: внутрішня, центральна частина деталі, конструкції або матеріалу (наприклад, серцевина кабелю, осердя трансформатора).
3. У географії: центральна, найменш доступна частина певної території (наприклад, гірського масиву).
1. Центральна, найважливіша частина чого-небудь, ядро, серцевина.
2. Група людей, організація, утворення, що є центром, базою певної діяльності (часто громадської, політичної, наукової тощо).
3. У біології: внутрішня, щільна частина клітини, тканини або органу (наприклад, клітинне ядро, сіра речовина головного мозку).
4. У техніці та технологіях: активна частина приладу, машини або конструкції, де відбуваються основні процеси (наприклад, залізний осереддя трансформатора).
1. Стосунковий до осередку (у значенні центральної частини чого-небудь, ядра); центральний, головний.
2. Стосунковий до осередку (у значенні місця, де зосереджено щось, або групи людей, об’єднаних спільною діяльністю); що є центром, місцем зосередження чогось.
3. (У біології, медицині) Стосунковий до осередку (клітини) або до вогнища запалення, інфекції тощо; клітинний, вогнищевий.
1. Процес створення, організації або формування осередків (невеликих організаційних груп, ядер) чогось, зокрема громадських, політичних або виробничих об’єднань.
2. (У техніці, матеріалознавстві) Процес утворення центрів кристалізації (осередків) у розплаві або розчині при переході речовини з рідкого в твердий стан.
1. (у спеціальному вживанні) Створювати осередки (організаційні, керівні, ідеологічні тощо) на певній території аред серед певної групи людей; формувати мережу таких осередків.
2. (переносно) Зосереджувати, накопичувати, збирати в одному місці або навколо одного центру (ідей, знань, явищ, ресурсів тощо).
1. (у спеціальному вживанні) Збиратися, концентруватися в одному місці, утворювати осередок; локалізуватися.
2. (переносно) Зосереджуватися, накопичуватися в чомусь одному, знаходити свій центр або основну точку прикладення сил.
1. Який є центром, осередком чогось; сконцентрований у певному місці або навколо певного ядра.
2. У геології: що має у своєму складі осередки, зерна іншого мінералу або породи.