1. (у ботаніці) такий, що має апокарпний гінецей — тип зав’язі квітки, у якому плодолистки не зростаються між собою, а залишаються вільними.
2. (у ботаніці) утворений з таких вільних плодолистків (про плід, наприклад, багатолистянку).
Словник Української
1. (у ботаніці) такий, що має апокарпний гінецей — тип зав’язі квітки, у якому плодолистки не зростаються між собою, а залишаються вільними.
2. (у ботаніці) утворений з таких вільних плодолистків (про плід, наприклад, багатолистянку).
1. У біології та палеонтології — форма філогенетичного розвитку, при якій організм або група організмів у процесі еволюції повертається до більш простого будівництва чи способу життя, що нагадує стадії їхніх предків; спрощення організації внаслідок пристосування до більш однорідного або специфічного середовища.
2. У геології — стадія тектонічного розвитку геосинкліналі, що характеризується завершенням інтенсивних гороутворювальних процесів, загальним підняттям та вирівнюванням рельєфу.
Апокератоспіліт — власна назва рідкісного мінералу, різновиду кварцу, який утворюється в результаті заміщення кератофіру (виверженої гірської породи) кремнеземом; знайдений у Південній Африці.
Апокератофір — вулканічна гірська порода, що є різновидом кератофіру, який утворився внаслідок метаморфізму (перетворення) під впливом високих температур і тиску; характеризується наявністю вторинних (апо) мінералів, таких як хлорит, епідо́т, альбіт.
1. У візантійській та давньоруській антропонімії — особовий іменник, що утворений шляхом зворотного читання (анаграми) іншого імені, часто з метою створення літературного псевдоніма або криптоніма (наприклад, зворотне читання імені “Максим” дає “Кімакс”, але не є апокінімом у строгому сенсі; класичний приклад — грецьке ім’я “Аріон”, прочитане навпаки, дає “Нойра”).
2. У ширшому лінгвістичному вжитку — будь-яке слово або ім’я, утворене в результаті анаграми або читання іншого слова з кінця до початку (паліндромії).
1. У давньогрецькій філософії та етиці — стан безтурботного спокою, душевної рівноваги та свободи від тривог і пристрастей, досягнення якого вважалося найвищою доброчесністю та метою мудреца (особливо в епікурейській та стоїчній школах).
2. У релігійному контексті — блаженний, вічний спокій душі після смерті, заспокоєння; часто вживається як синонім до поняття “вічний спокій”.
1. У лінгвістиці — фонетичне явище, що полягає у відпадінні одного або кількох звуків (часто голосного) у кінці слова, наприклад: “що” замість “щого”, “від” замість “віді”.
2. У поетиці та версифікації — навмисне скорочення слова шляхом відкидання кінцевого звуку або складу для дотримання розміру вірша чи ритму, наприклад: “брів” замість “бровів”.
1. (у мовознавстві) такий, що утворився внаслідок апокопи, тобто втрати одного або кількох звуків (здебільшого голосних) у кінці слова; укорочений, усічений.
2. (у граматиці) такий, що має форму, утворену шляхом такого усічення (наприклад, про апокоповані форми дієслів).
1. (У біології, медицині) Який стосується типу залоз, що виділяють секрет шляхом відокремлення верхньої частини клітини разом із продуктом секреції (наприклад, деякі потові залози).
2. (У біології, медицині) Який стосується способу секреції, при якому відбувається відокремлення апо́кліну (верхівкової частини клітини).
1. (у фізиці, хімії) Позбавлений електричних полюсів; такий, що не має властивості полярності.
2. (у біології, зокрема про клітини) Позбавлений структурної або функціональної полярності; такий, у якого немає морфологічно виражених протилежних полюсів чи кінців.