1. У давньогрецькій філософії та етиці — стан безтурботного спокою, душевної рівноваги та свободи від тривог і пристрастей, досягнення якого вважалося найвищою доброчесністю та метою мудреца (особливо в епікурейській та стоїчній школах).
2. У релігійному контексті — блаженний, вічний спокій душі після смерті, заспокоєння; часто вживається як синонім до поняття “вічний спокій”.