Древослів

Словник Української Мови

  • рефонологізація

    1. У лінгвістиці: процес відновлення фонологічної (смислової) відмінності між звуками або фонемами, яка раніше була втрачена в мові внаслідок фонетичних змін.

    2. У діалектології та історичній фонетиці: конкретна історична зміна в українській мові, в результаті якої давні звуки [о] та [е] в закритих складах перед зниклим [ъ] (глухим єром) знову набули фонологічного статусу, відродивши опозицію [о] / [і] (наприклад, *сънъ > сон, але *съна > сна) та [е] / [і] (наприклад, *дънь > день, але *дъна > дна).

  • окрадатися

    1. (діал.) Втрачати щось, зазнавати втрат; зменшуватися в кількості, обсязі або якості.

    2. (перен., рідк.) Поступово втрачати сили, здоров’я, життєвість; в’янути, марніти.

  • реформа

    1. Перетворення, зміна, перебудова чого-небудь (переважно в суспільному житті, державному устрої, законодавстві, економіці), що має на меті поліпшення, удосконалення; нововведення такого типу.

    2. У історії — найменування конкретних законодавчих актів або сукупності змін у певній сфері (наприклад, аграрна реформа, адміністративна реформа, реформа правопису).

  • окрадений

    1. Який зазнав крадіжки, пограбування; той, у кого щось вкрадено.

    2. Позбавлений чогось цінного, важливого; той, кого позбавили чогось належного (часто у переносному значенні).

  • реформат

    1. Послідовник реформації, прибічник протестантського вчення, що виникло в XVI столітті в результаті церковно-релігійного руху за перетворення (реформування) католицької церкви.

    2. Представник одного з основних напрямів протестантизму, що визнає насамперед авторитет Біблії та вчення Жана Кальвіна; кальвініст.

  • окраєць

    1. Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області, Яремчанській міській громаді.

    2. (заст., діал.) Край, окраїна, околиця чогось; віддалена частина певної території.

  • реформати

    1. Члени християнської релігійної громади, що виникла в XVI столітті внаслідок Реформації, відокремившись від римсько-католицької церкви; кальвіністи, протестанти.

    2. (у множині, істор.) Назва протестантської конфесії (переважно кальвіністів) на території Речі Посполитої, зокрема в Україні, у XVI—XVII століттях.

  • реформатка

    1. Послідовниця реформації — релігійного руху в Європі XVI–XVII століть, що призвів до відокремлення від католицизму та створення протестантських церков.

    2. Ученька або вихованка навчального закладу (гімназії, училища), заснованого релігійною реформатською громадою, зокрема в Галичині в Австро-Угорський період.

    3. Жінка або дівчина реформатського (кальвіністського) віросповідання.

  • окраїна

    1. Територія на межі держави, країни; прикордонна область, порубіжжя.

    2. Віддалена від центру частина якої-небудь території, місцевості; околиця, край, периферія.

    3. Перен. Щось другорядне, несуттєве, що знаходиться поза основним колом інтересів, уваги.

    4. Заст. Край, кінець чогось (наприклад, столу, лави).

  • реформатор

    1. Особа, яка проводить реформи, здійснює корінні зміни в якійсь галузі суспільного життя, науки, культури тощо.

    2. У релігійному контексті — діяч, який ініціює та проводить зміни в релігійному вченні або церковному устрої (наприклад, реформатор християнства).

    3. Переносно — новатор, той, хто вносить суттєві нововведення, радикально оновлює щось.