Словник Української Мови
1. Такий, що підданий розкопкам, дослідженню шляхом вибирання ґрунту; розриті, відкритий для вивчення (про археологічний об’єкт, культурний шар тощо).
2. Розритий, розкритий, розгорнутий (про яму, траншею, насип тощо).
3. Перен. Детально досліджений, вивчений, розглянутий (про питання, тему, проблему).
1. Який стосується обжерства, властивий обжерству; такий, що виражає обжерство.
2. Який схильний до обжерства, що багато їсть; ненажерливий.
Надмірне вживання їжі, харчовий розпуст; ненажерливість, ненаситність у їжі.
Переносно: надмірна прагненність до чого-небудь, ненаситність у задоволенні якихось бажань.
1. Розгорнути, розкрити щось, що було закопуване, засипане землею або іншим сипучим матеріалом, звільнивши це від шару ґрунту; розкрити в результаті археологічних, будівельних або сільськогосподарських робіт.
2. (перен., розм.) Розшукати, знайти щось давнє, забуте, приховане або важкодоступне в нагромадженні речей, паперів тощо.
3. (перен., розм.) Докладно, ретельно дізнатися, з’ясувати щось, вивчити якусь справу, тему.
1. З’їсти занадто багато, переїсти, наїстися понад міру.
2. (переносно) Привласнити собі щось у великій кількості, заволодіти чимось з жадібністю.
1. Місцевість, де проводяться археологічні або геологічні роботи з вивчення культурних шарів, копалин тощо шляхом зняття верхніх нашарувань ґрунту; розкопки.
2. (у множині) Назва окремих місцевостей, урочищ, населених пунктів, що походять від проведених там у минулому земляних робіт (наприклад, копання курганів, видобутку корисних копалин).
1. Дієслово доконаного виду, що означає вжити їжі понад міру, настільки, що відчувається важкість у шлунку, неприємні відчуття від переїдання.
2. У переносному значенні: настільки насититися чимось (часто негативним), що викликає огиду, презирство або втрату інтересу; пересититися.
1. Рідкісне прізвище українського походження, що, ймовірно, утворене від діалектного дієслова “розкопинити” (розкопати, розрити) або пов’язане з поняттям “копанка” (яма, окоп).
2. Застосування як власної назви (топоніма) для позначення місцевості, пов’язаної з розкопками або ямами (наприклад, урочища).
Процес пристосування, освоєння кимось нового житла, приміщення, простору для життя або діяльності; заселення з одночасною організацією побуту.
Процес освоєння та пристосування людиною або групою людей нових територій, земель, часто з метою постійного проживання та господарського використання.
Період або дія, пов’язана зі звиканням до нових умов, обставин, середовища, соціальної ролі тощо.