Словник Української Мови
1. (історичне) У Речі Посполитій та інших державах — збірник законів, статут, кодекс; зокрема, офіційна назва Литовського статуту 1529 року (“Регули Великого князівства Литовського”).
2. (історичне, у множині) У судовій практиці — правила, встановлені законом або звичаєм; судові процедури, порядок судочинства.
3. (переносне значення, рідко) Загальновстановлені правила поведінки, норми, яких слід дотримуватися в певній сфері діяльності або життя.
1. Стосовний до Регулівки — місцевості у Львівській області, що належить до міста Трускавець; створений, вироблений тощо у Регулівці.
2. Стосовний до Регулівки — історичної місцевості у Києві (Подільський район); створений, розташований тощо у цій місцевості.
1. Фармакологічна торгова марка комбінованого гормонального перорального контрацептивного препарату, що містить етинілестрадіол та дезогестрел.
2. (У загальному вжитку) Назва самого контрацептивного препарату, що випускається під цією торговою маркою.
1. Такий, що підпорядкований певним правилам, нормам або вимогам; упорядкований, нормований.
2. Такий, що працює або функціонує за допомогою регулятора; яким можна керувати, налаштовувати.
3. (У біології) Про білкову молекулу, активність якої змінюється в результаті зовнішнього впливу (наприклад, зв’язування з певною речовиною).
1. Властивість або стан того, що регулюється; наявність чітких правил, норм або механізмів управління, що забезпечують стабільне та передбачуване функціонування системи, процесу чи явища.
2. У техніці та технологіях — здатність системи, пристрою чи параметра підтримувати задані характеристики або змінюватися за певним законом під впливом керуючих впливів.
3. У праві та економіці — наявність встановлених державою або міжнародними інституціями норм, правил, стандартів та процедур, що спрямовують та обмежують діяльність суб’єктів для досягнення суспільних цілей.