Древослів

Словник Української Мови

  • реконструкція

    1. Відтворення чогось за наявними залишками, документами тощо; відбудова зруйнованого чи перебудова чогось існуючого з метою поліпшення.

    2. (Науковий метод) Відновлення первинного вигляду, форми або стану чогось (наприклад, давньої споруди, вимерлої рослини, прамовної форми слова) на основі неповних даних, фрагментів або свідчень.

    3. (Медицина) Хірургічна операція з відновлення форми або функції втраченого, пошкодженого органу або частини тіла.

    4. (Історична наука) Науково обґрунтоване відтворення історичних подій, процесів, суспільних відносин або матеріальної культури минулого.

  • церкаріозний

  • реконструювання

    1. Процес відтворення чогось залишеного минулим, зруйнованого або втраченого на основі наявних даних, досліджень, археологічних знахідок тощо.

    2. Відновлення первісного вигляду, стану або структури об’єкта (споруди, механізму, події, звуку) шляхом наукового або технічного аналізу.

    3. У мовознавстві — гіпотетичне відтворення форм прамовної системи або історичних станів мови на основі порівняння даних споріднених мов або діалектів.

  • церковник

  • реконструювати

    1. Відновити попередній вигляд, стан або структуру чогось на основі наявних даних, досліджень або уцілих фрагментів.

    2. Створити копію, модель або відтворити процес, явище минулого за допомогою сучасних знань і методів з науковою точністю.

    3. Корінно перебудувати, перепланувати або модернізувати щось (споруду, механізм тощо), часто зі зміною функціонального призначення.

  • церковницький

  • реконструюватися

    1. Відновлюватися, відтворюватися у первісному вигляді на основі наявних даних, залишків, досліджень (про об’єкти, явища, події).

    2. Змінювати свою структуру, організацію, перебудовуватися, набуваючи нового, вдосконаленого стану.

    3. (У граматиці) Відновлювати гіпотетичну первісну форму слова чи форми на основі порівняльно-історичного аналізу споріднених мов.

  • церковниця

  • церковність

  • реконфігурація

    Процес зміни конфігурації, внутрішньої структури або компонування чого-небудь, його перебудова або переформатування для досягнення нових властивостей, функцій або оптимізації роботи.

    У техніці та інформатиці — зміна конфігурації апаратного чи програмного забезпечення, мережевих параметрів, логічних зв’язків між компонентами системи без її повної заміни.