1. (у граматиці) такий, що виражає одночасно відношення та ознаку, поєднуючи значення відносності (релятивності) та якості (атрибутивності); стосовний до прикметників, що вказують на ознаку через її зв’язок з іншим предметом, явищем або дією.

2. (у логіці та філософії) такий, що стосується або характеризує предмет не абсолютно, а лише у його відношенні до іншого предмета, виступаючи як присвійна або відносна ознака.

1. (У граматиці) Позначає категорію прикметників, які виражають ознаку через її відношення до дії або стану, часто утворюючи предикативні конструкції (наприклад, “схильний до захворювання”, “здатний до творчості”).

2. (У логіці та лінгвістиці) Стосується вираження відношення між суб’єктом та предикатом у висловлюванні, де ознака не є абсолютною, а визначається в контексті зв’язку з іншим явищем або дією.

1. (в інформатиці та математиці) Пов’язаний із відношеннями між об’єктами або даними; такий, що ґрунтується на відношеннях. Найчастіше вживається у словосполученні «реляційна база даних» — організована у вигляді таблиць (відношень), зв’язки між якими встановлюються за значенням ключових полів.

2. (у філософії та логіці) Стосунковий, відносний; такий, що виражає або описує відношення між предметами, поняттями чи явищами.