1. Прихильник релятивізму — філософського вчення, що заперечує абсолютний, об’єктивний характер пізнання, вважаючи його відносним та умовним.
2. Фізик або дослідник, який вивчає або підтримує принципи теорії відносності Альберта Ейнштейна.
Словник Української Мови
1. Прихильник релятивізму — філософського вчення, що заперечує абсолютний, об’єктивний характер пізнання, вважаючи його відносним та умовним.
2. Фізик або дослідник, який вивчає або підтримує принципи теорії відносності Альберта Ейнштейна.
1. (фіз.) Пов’язаний з теорією відносності Альберта Ейнштейна, що описує закони руху для тіл, швидкість яких порівнянна зі швидкістю світла; такий, що враховує ці принципи (напр., релятивістична механіка, релятивістична швидкість).
2. (філос.) Пов’язаний з релятивізмом; такий, що виходить з принципу відносності, умовності знань, моральних норм тощо; релятивістський.
1. (фіз.) Пов’язаний з теорією відносності (релятивістською фізикою), що описує рух тіл зі швидкостями, порівнянними зі швидкістю світла, або загальні принципи цієї теорії (наприклад: релятивістська механіка, релятивістські ефекти).
2. (філос.) Пов’язаний з релятивізмом, тобто концепцією, що заперечує абсолютність і універсальність знань, істини, моральних норм тощо, вважаючи їх відносними та обумовленими певними обставинами (наприклад: релятивістська теорія пізнання).
1. Який існує або розглядається не сам по собі, а лише у відношенні до чогось іншого; відносний.
2. У філософії та логіці: що виражає відношення між предметами або поняттями, а не їхню абсолютну сутність.
3. У лінгвістиці: що стосується відносних займенників, прислівників або речень, які вказують на об’єкт та встановлюють зв’язок із головною частиною вислову (наприклад, релятивне місцезнамення “який”).
1. Філософський та науковий термін, що позначає відносний характер знань, істини, моральних норм тощо, залежність їх від конкретних умов, обставин або точки зору спостерігача.
2. У фізиці — властивість простору, часу та фізичних законів, що полягає в їхній залежності від системи відліку; фундаментальна основа спеціальної та загальної теорії відносності Альберта Ейнштейна.
3. У лінгвістиці — відносність, залежність значення мовної одиниці (слова, форми) від контексту або ситуації спілкування.