Значення
-
Який живе у природному стані, не приручений людиною, не одомашнений; також властивий таким тваринам або рослинам.
-
Який перебуває у первозданному, неосвоєному людьми стані (про місцевість, природу).
-
Перен. Грубий, неввічливий, некультурний; який виявляє відсутність виховання.
-
Перен. Надзвичайно сильний, нестримний, шалений (про почуття, явища природи тощо).
-
Перен. Дуже дивний, незвичайний, неймовірний; фантастичний.
-
У складі ботанічних та зоологічних назв: що відрізняється від культурної (одомашненої) форми.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. дикий, р. дикого, д. дикому, з. дикого, о. диким, м. дикім, к. дикий
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘дикий’ походить від праслов’янського *dikъ, яке споріднене з *divъ (звідси ‘диво’, ‘дивий’) і первісно означало ‘неприручений, дикий’. Це слово має відповідники в інших слов’янських мовах: російське ‘дикий’, білоруське ‘дзікі’, польське ‘dziki’. Далі воно зіставляється з литовським ‘dykas’ (порожній, бездіяльний) та латиським ‘diks’ (той самий сенс). Менш переконливі паралелі з кімрським ‘dig’ (гнів), німецьким ‘Ziege’ (коза) та грецьким ‘діо’ (боюся, тікаю).