drevosliv.com

Словник Української

Категорія: Я

  • язик

    1. Рухомий м’ясистий орган у ротовій порожнині хребетних тварин і людини, що бере участь у захопленні, пережовуванні та ковтанні їжі, а також у сприйнятті смаку та артикуляції звуків мови.

    2. Система звукових, словесних та граматичних засобів, що є знаряддям спілкування, обміну думками та взаєморозуміння людей у суспільстві; мова.

    3. Перен. Про людину, яка може розповісти, виказати щось; інформатор або полонений, від якого добувають відомості про противника (розмовне).

    4. Предмет, що своєю формою або функцією нагадує людський язик (наприклад, язик взуття, язик дзвона, язик полум’я).

    5. Народ, нація, народність, що розглядається через призму її мови (застаріле або високе, поетичне).

  • язикатий

    1. Такий, що має довгий язик (у 1-му значенні); з великим язиком.

    2. Розмовний. Багатомовний, красномовний, вправний у розмові.

    3. Розмовний, зневажливий. Такий, що любить багато говорити, патякати, пліткувати; балакучий.

    4. Розмовний. Упертий, сварливий, такий, що любить сперечатися, перечити.

  • язикатість

    1. Властивість за значенням прикметника “язикатий“; балакучість, говірливість, схильність до пліток або злісних розмов.

    2. Рідкісне, застаріле. Властивість за значенням прикметника “язикатий” у значенні “той, що має язик”; наявність язика (як органу).

  • язикато

    1. (розм.) Те саме, що язиково — у спосіб, властивий язикові (органу), з використанням язика; так, ніби язиком.

    2. (перен., рідко) Балакуче, багатослівно, з надмірною охотою до розмов.

  • язиковий

    1. Стосунковий до язика (органу в ротовій порожнині), пов’язаний з ним.

    2. Стосунковий до мови (системи словесного вираження думок), мовний.

  • язиково-піднебінний

    1. Стосовний до взаємодії язика та твердого піднебіння під час артикуляції звуків мови.

    2. У фонетиці: такий, що утворюється зближенням або змиканням передньої частини спинки язика з твердим піднебінням (про приголосні звуки, напр. [д], [т], [з]).

  • язико-глотковий

    1. Стосовний до язика та глотки, що стосується одночасно язика та глотки (напр., про м’язи, нерви, запальні процеси).

    2. У фонетиці: такий, що утворюється одночасним змиканням або зближенням кореня язика з задньою стінкою глотки (про приголосні звуки).

  • яєчний

    1. Прикметник, що означає належність до яйця, властивий яйцю або виготовлений з яєць.

    2. Прикметник, що описує колір, подібний до жовтка курячого яйця; яскраво-жовтий.

  • яєчник

    1. Парна жіноча статева залоза, в якій утворюються та дозрівають яйцеклітини, а також виробляються статеві гормони (естрогени та прогестерон).

    2. Зав’язь квітки, нижня розширена частина маточки покритонасінних рослин, що містить насінні зачатки і після запліднення перетворюється на плід.

  • яєчниковий

    1. Стосується яєчника — парної статевої залози у жінок та самиць тварин, в якій утворюються та дозрівають яйцеклітини та виробляються статеві гормони.

    2. Призначений для лікування захворювань яєчника або впливу на його функції.