drevosliv.com

Словник Української

Категорія: Я

  • ящуриний

    1. Властивий ящурці, що стосується ящурки.

    2. Прикметник, утворений від власної назви «Ящура» (наприклад, прізвища), що означає належність до цієї назви.

  • ящуриця

    Ящуриця — застаріла назва роду плазунів родини ящіркових, до якого належать звичайна ящірка (Lacerta agilis) та близькі види.

    Ящуриця — народна назва деяких видів ящірок, зокрема ящірки прудкої (Lacerta agilis).

    Ящуриця — у переносному значенні: спритна, рухлива дівчина або жінка.

  • ящурка

    1. Зменшувально-пестлива форма до слова “ящірка” — невелика ящірка.

    2. Рід дрібних плазунів родини справжніх ящірок (Lacertidae), поширених у Євразії та Африці; представник цього роду.

  • ящурний

    1. Стосунковий до ящура (вірусної хвороби парнокопитних тварин), пов’язаний із ним.

    2. Викликаний вірусом ящура, страждаючий на ящур.

  • ящурячий

    1. Належний ящурці, властивий їй; стосовний до ящурки.

    2. Утворений з ящурки або з її шкіри; виготовлений з ящурки.

  • яянга

    1. В українській мовознавчій традиції — умовна назва для гіпотетичного праслов’янського діалекту або групи діалектів, що відрізнялися особливостями фонетики (зокрема, специфічним розвитком праслов’янських сполучень *tort, *tolt), характерними для частини східнослов’янських та південнослов’янських мов; одна з двох основних діалектних зон (поряд із “доджою”) у реконструкції праслов’янської мови.

    2. У сучасній лінгвістиці — термін, що позначає архаїчну ізоглосу (мовну рису) або ареал у праслов’янській мовній спільності, де сполучення типу *tort, *tolt, *tert, *telt дали рефлекси з повноголоссям (*torot, *toret тощо), характерні згодом для староукраїнської, старобілоруської та староновгородської говірок, а також для болгарської та македонської мов.