Словник Української Мови
1. Політичний, державний або династичний союз, об’єднання кількох держав або територій під владою одного монарха.
2. Релігійне об’єднання, злиття православної та католицької церков з визнанням головенства папи римського та католицької догматики при збереженні візантійського обряду (наприклад, Берестейська церковна унія 1596 року).
3. У математиці (теорія множин) — операція над множинами, результатом якої є множина, що містить усі елементи об’єднаних множин.
Ункторій — рідкісна назва для мазі, лікувальної або косметичної олії, що використовувалася в давнину; ліпка, густа рідина для натирання.
Ункторій — у медицині та алхімії: посудина, часто витончена (зроблена з дорогоцінних металів), призначена для зберігання ароматичних олій, мазей або парфумів.
унктуарій — у середньовічних монастирях: книга, що містила розпорядок щоденного богослужіння та вказівки щодо порядку читання молитов протягом годин (годинник).
унктуарій — у католицькій літургічній практиці: богослужбова книга, що об’єднує тексти для годин (годинника) та інші молитви, призначені для відправлення протягом доби.
1. Унмост — власна назва міста в Німеччині, федеральна земля Баварія, розташоване на річці Інн.
2. Унмост — власна назва річки в Німеччині, лівої притоки річки Інн, що протікає переважно територією Баварії.
1. Такий, що відповідає встановленим нормам, стандартам; приведений до єдиної, загальноприйнятої норми.
2. (У математиці, техніці) Приведений до стандартного, зручного для використання вигляду, часто шляхом ділення на певну величину (наприклад, норму).
Унормованість — властивість чого-небудь бути унормованим, тобто приведеним до певної норми, стандарту або правила; стан, що відповідає встановленим нормам.
Унормованість — у математиці та статистиці: властивість вектора, функції або розподілу мати норму (довжину), що дорівнює одиниці, або властивість бути приведеним до стандартного вигляду з певними заданими параметрами (наприклад, середнім значенням і дисперсією).
Процес встановлення норм, стандартів або єдиних вимог до чогось; приведення до певного нормативного стану.
У математиці, техніці та інформатиці: процедура перетворення даних, величин або функцій до стандартного, зручного для порівняння чи обробки виду (наприклад, нормалізація вектора, унормовування даних у базах даних).
1. Надавати чому-небудь певної, встановленої норми; стандартизувати, впорядковувати за певними правилами або зразками.
2. Приводити до нормального, відповідного стану; регулювати, нормувати.
1. Набувати ознак норми, ставати нормованим, відповідним встановленим правилам, стандартам або вимогам.
2. (у техніці) Приводитися до певних норм, стандартів; ставати уніфікованим.
3. Ставати звичним, звичайним, входити в норму (про явища, процеси, стан).
Процес встановлення норм, стандартів або правил для чогось; приведення чогось до певної, загальноприйнятої норми.
У технічній, інженерній та правовій сферах — дія за значенням «унормувати»; стандартизація, нормування (наприклад, унормування технічних вимог, правових норм).