drevosliv.com

Словник Української

Категорія: У

  • устарати

    1. (розм.) Докласти значних зусиль, постаратися, щоб щось зробити, виконати; також — впоратися з чимось.

    2. (заст., діал.) Забезпечити когось чимось у достатній кількості, наділити; обладнати, влаштувати.

  • устаратися

    1. (розм.) Докласти значних зусиль, постаратися, щоб щось зробити; ретельно виконати роботу.

    2. (діал.) Покришити, подрібнити щось (наприклад, тютюн, табак).

  • уставлений

    1. Який має статут, заснований на певних правилах або положеннях; організований згідно з офіційним статутом.

    2. (У контексті історичних установ) Офіційно заснований, закріплений законом або вищим наказом (про установу, посаду тощо).

  • уставлення

    Уставлення — дія за значенням дієслова уставити; встановлення, розміщення чогось у певному положенні або місці.

    Уставлення — результат дії; те, що уставлено (предмети, об’єкти), розставлені речі.

  • уставлюваний

    1. Який може бути уставлений, встановлений на певне місце або в певне положення; призначений для уставлення.

    2. У комп’ютерній термінології — про програмне забезпечення або компонент: який може бути інтегрований, доданий або налаштований у певному середовищі, системі чи додатку.

  • уставляння

    Уставляння — власна назва села в Україні, що входить до складу Бісковицької сільської громади Самбірського району Львівської області.

  • уставляти

    1. Розміщувати, ставити щось у певне положення або місце, закріплювати.

    2. Вмонтовувати, вставляти одну деталь у іншу або у певну конструкцію.

    3. (переносно) Нав’язувати комусь свою волю, думку, рішення; наказувати щось з наполегливістю.

  • уставлятися

    1. Розміщуватися, встановлюватися на певному місці або в певному положенні; займати відведений простір.

    2. (перен., розм.) Наполегливо, з упертістю домагатися чогось; настоювати на своєму.

    3. (заст.) Вставлятися, монтуватися (про частину в ціле).

  • уставний

    1. Стосовний до уставу, пов’язаний з уставом; такий, що визначено, встановлено уставом.

    2. Який відповідає вимогам уставу, правилам, статуту; статутний.

    3. (У контексті історії права) Стосовний до уставних грамот, що регулювали поземельні відносини та адміністративне управління.

  • уставність

    1. Властивість або стан бути уставним, тобто закріпленим у статуті, установі чи іншому нормативному документі; відповідність статуту, установчим принципам.

    2. У конституційному праві: принцип, за яким державна влада здійснюється на основі та в межах, визначених конституцією (основним законом) та законами; конституційна законність.