Словник Української Мови
1. Процес або результат встановлення загальних властивостей, закономірностей або понять на основі аналізу окремих фактів, явищ або предметів; підведення під загальне правило.
2. (У логіці) Логічний прийом мислення, що полягає в переході від одиничного, конкретного знання до загального, від менш загального поняття до більш загального.
3. (У науці) Теоретичне положення, що відображає сутнісні, загальні зв’язки та властивості досліджуваних об’єктів або явищ; висновок, що має загальний характер.
1. Виводити загальне правило, положення або висновок на основі аналізу окремих фактів, явищ або прикладів; робити узагальнення.
2. Розглядати когось або щось у цілому, об’єднуючи спільні риси; давати загальну характеристику, не вдаючись до деталей.
3. Підсумовувати, об’єднувати різні думки, дані або результати в єдине ціле для отримання загальної картини.
1. Ставати узагальненим, набувати загального характеру; формулюватися як загальне правило, принцип або висновок.
2. (про поняття, термін) Охоплювати собою ширше коло явищ, предметів або ознак, ніж раніше; розширювати свій обсяг.
3. (у логіці) Підводитися під загальнішу категорію, переходити від одиничного чи часткового до загального.
Який слугує для узагальнення, містить узагальнення або робить узагальнення; що виражає найзагальніші властивості, зв’язки явищ, відволікаючись від їхніх конкретних особливостей.
1. Той, кого нагороджено, відзначено чимось почесним (про людину).
2. Той, що отримав якусь високу відзнаку, нагороду (про звання, орден тощо).
3. Той, кому випала честь, привілей щось отримати або щось зробити.
Удостоєність — властивість за значенням дієслова «удостоювати»; стан, коли когось або щось визнано гідним нагороди, пошани, звання тощо.
Удостоєність — факт нагородження когось, отримання ним відзнаки, почесного звання, премії або іншої форми визнання.
1. Дія за значенням дієслова “удостоювати” — нагородження когось чогось, визнання гідним якоїсь честі, відзнаки.
2. Офіційна відзнака, нагорода, почесне звання, якого когось удостоєно.
1. Вшанувати когось, нагородити чимось почесним, визнати гідним якоїсь честі.
2. Зробити щось на знак особливої уваги, ласки або поваги (зазвичай у формі дієприкметника минулого часу пасивного стану “удостоєний“).
3. (У пасивній конструкції) Мати честь, бути обдарованим чимось (про позитивні якості, властивості).
1. Нагородження когось, визнання чиєїсь праці, заслуг або якостей шляхом присудження нагороди, звання, відзнаки тощо.
2. (застаріле) Вшанування, повага, вияв пошани до когось або чогось.